57. Росія на зламі хіх-хх ст.: влада і суспільство.

Масові мітинги і зіткнення з армією відбулися 1 травня 1905 року. У боротьбу втягувалося селянство. Очолюване партією есерів, воно створювало селянські спілки. В червні 1905 р. відбувся І з'їзд Все-російської селянської спілки. Незадоволення охопило армію. У середині червня 1905 р. вибухну-ло повстання моряків броненосця «Потьомкін» на Чорному морі. Ціною великих зусиль повстання вдалося придушити, але політичне напруження в країні не зменшило-ся. Революція продовжувала по-глиблюватися.

Свідченням цього був всеросійський політичний страйк, що спалахнув у жовтні 1905 р. Страйк, що вилив-ся у загальноросійський, почався з виступу московських друкарів, які вимагали підвищення заробітної плати. Але під впливом радикаль-но настроєних студентів страйк став перетворюватися на політичний, масовий. Страйкували робітники, поштово-телеграфні, конторські та інші службовці, студенти Москви, Петербурга, Варшави, інших міст імперії. Кількість страйкарів досяг-ла 2 млн чоловік.

17 жовтня 1905 р. цар Ми-кола II підписав Маніфест, яким «дарував» народу громадянські права—недоторканність особи, сво-боду віросповідання, друку, зборів, об'єднань у партії та громадські організації. Було оголошено про скликання представницького зако-нодавчого органу — Державної думи. Маніфест 17 жовтня відкрив перспективу перетворення Росії на конституційну монархію.

В умо-вах революції 1905 р. вплив лівих радикалів посилився. Під їхнім впли-вом опинилися Ради робітничих депутатів — самоврядні органи, які стихійно виникали для керівництва страйками, але найбільш радикаль-ними лівими, особливо більшовика-ми, вони розглядалися як органи майбутньої влади. 6 грудня Рада ухвалила рішення про:

— початок збройного виступу:

— скинення царського уряду;

— скликання Установчих зборів;

— проголошення демократич-ної республіки.

Повстання почалося загальним страйком, який 7 грудня паралізу-вав життя в Москві. Урядові війська увійшли в місто, а революціонери-дружинники відповіли барикадами і партизанською тактикою. У 1906 р. революційна активність у Росії стала зменшуватися. Уряд поєднував тактику поступок і реп-ресій. Відбулися вибори в І Дер-жавну думу, але вона була, на дум-ку царя, надто лівою, а тому неслух-няною і її розпустили. Тоді було проведено вибори у IIДуму, яка розпо-чала роботу в лютому 1907 р.

Посівши пост Голови Ради мініст-рів, Столипін здійснив ряд реформ, покликаних модернізувати еконо-мічний лад Росії і зміцнити соціаль-ну базу режиму. Земля в Російській імперії не належала селянам за правом приватної власності. Се-лянська община, яка юридичне во-лоділа всією землею, регулярно пе-рерозподіляла земельні наділи.

П. Столипін передусім вирішив ліквідувати селянську общину, хоч вона завжди була однією з підва-лин монархічного ладу. Було ухва-лено низку законів, спрямованих на зруйнування общини. Селяни здобули право виходу з об-щини, могли закріплювати за собою в приватну власність общинні ді-лянки землі або продавати їх.

Аграрна політика П. Столипіна не дістала очікуваної підтримки в суспільстві. Проти неї виступили праві монархічні кола, вбачаючи в знищенні общини замах на основи самодержавства в Росії. Негативну оцінку дістала вона і з боку соціа-лістів, особливо есерів, зацікавле-них у збереженні общини, яка була, на їхню думку, осередком соціаліз-му в Росії. Селяни в своїй масі та-кож не сприйняли столипінські пе-ретворення, побоюючись розорення і невизначеного майбутнього.