2. Стародавня Спарта: держава, суспільство, культура.

На захоплених землях у південному Пелопоннесі дорійці утворили державу Спарту в 10 ст. до н.е.. Ахейці чинили запеклий опір завойовникам. Останньою була захоплена фортеця Гела. Це коштувало дорійцям величезних зусиль і численних втрат. Відтоді вони всіх підкорених ахейців із презирством, але все ж таки побоюючись, називали ілотами.

Підкорене населення опинилось у становищі державних рабів. Ілотів примусово розселили по всій території Лаконіки і закріпили за ділянками орної землі, яка тепер належала родинам спартіатів. Ілоти її обробляли, забезпечуючи завойовників плодами своєї праці. Усіх жителів Спарти, які не мали громадянських прав, називали періеками. Вони були вільними, але не могли брати участі в державних справах.

Більшість родючої землі Пелопоннесу знаходилася на території Мессєнії. Спартанці прагнули захопити цю країну. У VIII ст. до н. е. розпочалася Перша Мессен-ська війна. Мессенці не поступалися ворогові ані мужністю, ані стійкістю. На чолі з царем Аристодемом вони понад 18 років боролися за незалежність вітчизни, але врешті Мессенія зазнала поразки. Тепер народ Мессенії віддавав Спарті половину врожаю. Та мессенці не бажали коритися. У другій половині VII ст. до н. е. вони повстали проти спартанців на чолі з Аристоменом. Під час Другої Мессенської війни Спарта захопила майже всю Мессенію. Закони Лікурга . Установлений порядок у спартанській державі міг триматися лише на силі зброї. З часом у Спарті склалися порядки й традиції, спрямовані на підтримку воєнної могутності держави. Вважають, що ці закони запровадив Лікург, спартанський правитель, який жив у IX—VIII ст. до н. є. Про нього немає достовірних відомостей. Спартанці свято шанували пам'ять про Лікурга й ретельно виконували закони, які він заповідав.

Уся орна земля належала державі, спартіати лише користувалися нею. Купувати і продавати землю заборонялося. Усі родини мали приблизно однаковий рівень достатку — серед спартіатів не було дуже багатих або дуже збіднілих. Навіть царі не перевершували своїм багатством пересічних громадян. Срібні та золоті гроші вилучали з обігу, використовували тільки мідні та залізні — важкі й мало-коштовні. Внутрішня торгівля майж0е згасла. Іноземних купців не шанували, продавати прикраси й коштовності було заборонено. Відсутність багатства швидко знищила в Спарті крадіжки, хабарництво та інші злочини.

Ремесло також не шанували в лаконській державі, ним опікувалися періеки. Усі житлові будинки споруджували без розкоші та прикрас. Навіть харчувалися всі однаково. Для цього влаштовували спільні обіди (сиситії). Харчування в си-ситіях було обов'язковим для всіх, навіть царів.

Такі звичаї міцно згуртували спартанське суспільство, але загальмували його культурний розвиток. За всю історію Спарти вона не подарувала людству жодного видатного митця. Загальне економічне та культурне відставання — ось такою була розплата за панування над величезною кількістю підкорених ілотів.  Соціальний і державний устрій Спарти. Щоб запобігти повстанням ілотів, щороку влаштовувалися крйптії. Спартанська держава за формою правління була олігархією. На чолі держави стояли два царі. Якщо оголошували війну, один із царів вирушав із військом проти ворога, інший залишався керувати державою. Армія складалася з ополчення важкоозброєних спартіатів. Кожен цар мав особисту варту — загін із 300 найкращих воїнів, які підкорялися тільки йому.

Вищим державним органом у Спарті була герусія, яка налічувала 28 геронтів і двох царів. Герусія створювала закони, укладала мир і оголошувала війни.

Народні збори — апела — у Спарті збирали щомісячно на відкритому місці. У цих зборах мали право брати участь дорослі громадяни — воїни віком від ЗО років. Вони лише ухвалювали чи відхиляли рішення геронтів. Схвалення висловлювали криком. Ухвалювали те рішення, за яке голосніше кричали (за давньогрецьким філософом Арістотелем — «дитячий спосіб» голосування).

Значну владу мали п'ять ефорів — наглядачів, що обиралися на один рік. Ефори контролювали життя будь-кого зі спартіатів, включаючи царів.Виконували судову владу.

Своєрідною була спартанська система виховання. Щоб спартанські юнаки росли сильними, не боялися страждань і смерті, їх змалку піддавали суворому загартуванню. Немовлят при народженні ретельно оглядали. Живими залишали тільки здорових. Із семи років дітей виховували в спеціальних таборах — агелах (на мові дорійців — «зграї»). Виховання було суворим: привчали спати на холодній землі, часто сікли різками. Хлопчиків погано годували, щоб вони самі здобували собі їжу. Вважалося, що це виховує в майбутніх воїнів винахідливість і хитрість.

Перемогти таких воїнів було нелегко, кожен був спроможний битись одночасно з трьома ворогами. Тих, хто героїчно загинув у бою, несли до могили на щиті. Це була остання пошана героям.

Висловлюватися їх привчали коротко й виразно. Так склався особливий стиль «лаконічна мова», тобто звичка говорити коротко, влучно і зрозуміло.   Посилення Спарти в другій половині VI ст. до н. е. Після завоювання Мессенїї Спарта спробувала продовжувати загарбання чужих територій, та це їй не вдалося. Тоді спартанські правителі примусили більшість держав Пелопоннесу укласти союз зі Спартою. Так склався Пелопоннеський союз. Вищий орган союзу — союзні збори — збиралися щорічно в Спарті під наглядом ефорів. Усі питання вирішувалися в інтересах спартанців.

Спільної скарбниці союз не мав — усіма грошовими внесками союзників розпоряджалася Спарта.

Спираючись на свою армію та сили Пелопоннеського союзу, Спарта в другій половині VI ст. до н. е. прагнула гегемонії над Елладою. Вона втручалась у внутрішні справи держав навіть Середньої Греції, завжди підтримуючи аристократичні кола. Спарта була оплотом олігархів, надією всіх аристократів, союзницею будь-якої держави, де владарювала родова знать. У політичному сенсі Спарта була цілковитою протилежністю афінській демократи, заклятим ворогом Афінської держави. Про неї, її народ, життєвий і політичний устрій, культуру ви детально дізнаєтеся на наступних уроках з історії.