2.2. Фонетичні особливості текстів пісень

У пісенному тексті слово і музика, незалежно від їхніх спільних чи відмінних рис, доповнюють одне одного, відповідно реципієнт (слухач) сприймає одночасно вербальну та музичну інформацію. Варто зазначити, що у сприйнятті вдумливого слухача мелодія і текст зливаються, проте він може чути їх окремо. Музичні диференційні ознаки можуть істотно вплинути на фонетику тексту, змінювати артикуляцію звуків [16, c. 36].

Музика в певному сенсі знищує слово, руйнує його словесну структуру, замінюючи цю структуру власне музичними принципами організації – текстова форма витісняється музичною. Пісенний текст підкоряється нормативним фонетичним правилам лише в тому випадку, коли це дозволяє музика. Іншими словами, у пісенному тексті музична інтонація не завжди повторює фонетичну організацію речення прозаїчного тексту чи поезії [15, c. 91].

Частим явищем є зсув наголосу та наголошення звичайно не наголошуваних службових слів. Наприклад, у пісні «Carmen» наголоси розставлені таким чином:

D'abord on s'affilie, ensuite on se follow On en devient fêlé, et on finit solo.

Як бачимо, згідно з ритмікою мелодії, наголоси з останнього складу змістились на перший, також наголосивши службові слова ensuite та et, що суперечить правилам французької вимови. Справа в тому, що у цих рядках головними змістовими одиницями є слова іншомовного походження – follow та solo, у яких наголос стоїть на першому складі. Таким чином, всі інші слова французької мови у цих рядках, імітуючи такий самий наголос, теж змінили акценти. Крім того, це було необхідно для збереження ритміки музичної частини композиції.

Такий самий процес можна помітити у пісні «Bienvenue chez moi»:

Ces quatre murs en plastique Sont pleins de papier, de tas de Bic De tas de feuilles à moitié mortes À moitié bourgeons, à moitié fortes.

Зсув наголосу відбувся у словах papier та bourgeons з останнього на перший. Це відбулось тому, що слова murs та feuilles, опозиційні до вищеназваних у плані рими, є односкладовими, а papier та bourgeons мають по два склади, і ритм пісні вимагає акценту саме не перший склад. Схожа ситуація із наголосом у слові moitié, що теж має два склади і є опозицією до односкладового слова tas.

Ще одним частим фонетичним явищем є випадання голосних звуків, особливо – німого [ə], а також інших звуків у займенниках, що суперечить правилам скорочення літературної мови. Наприклад, рядок із пісні «Peace or violence» можна поділити на такі ритмічні групи:

«Et je m'suis dis/ qu'c'était la même/ parce qu'il fallait/ m'faire une idée»

У кожній з ритмічних груп повинно бути по 4 склади, тому автор використав такі скорочення, редукувавши звук [ə] у словах me (2 рази) та que, таким чином оптимізувавши розмір рядка, щоб «вписати» текст у ритмомелодичний рисунок куплету.

У пісні «Bâtard» редукується звук [u] у слові tu:

T'es de droite ou t'es de gauche? T'es beauf ou bobo de Paris? Sois t'es l'un ou soit t'es l'autre? T'es un homme ou bien tu péris?

Хоча мелодія у цій пісні не обов’язково вимагає такого скорочення, допустимим був би і варіант без нього: «Tu es de droite ou tu es de gauche?» Однак у цьому випадку таке скорочення має важливе семантичне значення. За допомогою редукції автор уникає збігу двох голосних звуків (tu es), що мав би вимовлятись протяжно. Ідея пісні передбачає контраст, і одним із засобів його досягнення є односкладові слова та чергування приголосних і голосних звуків, що робить вимову більш різкою.

Оскільки пісенний текст є особливим видом тексту, в ньому не завжди дотримуються усіх правил фонетики мови задля збереження поетики та ритміки мелодії. У зв’язку з цим виникають девіації, такі як зсув наголосу, скорочення, випадання голосних та їх редукція. Останнє стосується в першу чергу кінцевої літери «е».