Розділ 1 теоретичні аспекти дослідження пісенних текстів

1. Сутність феномену пісенного тексту

Взаємозв’язок пісенного тексту та музики вже кілька століть є предметом роздумів та досліджень композиторів, письменників, поетів, літературознавців та лінгвістів. Музиці притаманна властивість зливатись із різними видами мистецтва: танцем, кіно, виставою тощо. Однак найтісніший зв’язок відчувається між музикою та текстом, тобто в пісні.

Складність дослідження полягає в першу чергу в тому, що вона є особливою знаковою системою, що характеризується синтезом кількох семіотичних сфер в одному цілому. Основним семіотичним складником пісні є слова (текст) та музика (гармонія, ритм, інтенсивність). Відповідно пісня набуває змісту лише тоді, коли актуалізується, тобто є гармонійним синтезом слова і музики.

На сьогодні існує три підходи до описання феномену тексту пісні: 1) розгляд його як однорідного вербального формування; 2) визнання дуальної природи пісенного тексту, але зосередження на його вербальній стороні; 3) зарахування пісенного тексту до розряду креолізованих текстів, тобто текст, фактура котрого складається із двох різнорідних частин: вербальної (мовної/мовленнєвої) та невербальної (що належить до інших знакових систем, відмінних від природної мови) [3, c. 55].

Так, наприклад, Г. Д. Андронакі та В. В. Васільєва вважають пісенний текст віршованим твором, включеним у полісинтетичний комплекс пісні, тобто власне пісенний текст визнають гомогенним текстом [27].

Сучасне мовознавство характеризується відкритим та активним виходом у сфери суміжних наук. Це певною мірою зв’язано з тим, що дійсність, яка осягається сучасною свідомістю, надає безліч фактів та явищ, що не можуть бути пізнані та описані з позицій вузькодисциплінарного підходу. Вивчення пісенного тексту в такому аспекті викликає особливі труднощі, як і особливий інтерес. Існує цілий ряд текстів (крім пісенних, туди також можна віднести драматургічні, різноманітні сценарії: рекламні, кіно-, теле-, та ін.)особливістю яких є те, що такі тексти, належачи до власне мовної стихії, являються компонентами, інтегрованими у більш складні, полісеміотичні тексти: пісня, театральне дійство, фільм, кліп тощо, що у свою чергу діють у полі семіотичному просторі культури [19, c. 158].

Під пісенним текстом розуміється вербальний текст, що може мати письмовий еквівалент (останній, однак, не повинен з ним ототожнюватись) і котрий входить в полі семіотичний комплекс, що називається піснею. Це, без сумніву, поетичний, віршований текст, створений за літературним зразком, в руслі літературної традиції, який, проте, не належить літературі.

Варто зазначити, що «письмовий» еквівалент пісенного тексту може належати літературі. Обґрунтувати такий підхід можна і за допомоги таких текстових універсалій, як зв’язність і цілісність.

Згідно з Л. Н. Мурзіним, зв’язність тексту (зв’язність його компонентів) відображає його синтагматику, має формальне вираження, зумовлена лінійністю тексту та, у зв’язку з його знаковою природою, двопланова. Таким чином, можна говорити про інтразв’язність (внутрішню, смислову) та екстразв’язність (що охоплює субстанціональний бік тексту). На перший погляд, у плані зв’язності пісенний та літературний тексти не мають принципових відмінностей. Однак, зв’язність тексту не призводить автоматично до його цілісності. Цілісність зумовлена введенням тексту у відповідні парадигматичні відносини. Прийнято вважати, що цілісність належить до сфери психолінгвістики, оскільки «виявляється через асоціацію з іншими текстами» [20, c. 17]. Однак цілісність має також і лінгвокультурологічний аспект: асоціації зумовлені не тільки психолінгвістичними, але і лінгвокультурологічними факторами, зокрема тим, в яку культурну парадигму вписується досліджуваний текст. З точки зору лінгвокультурології, літературний та пісенний тексти – дві відмінні цінності.

Втім, можна помітити деякі розбіжності між літературним та пісенним текстами і у плані зв’язності. А саме: в обох випадках зв’язність здійснюється по-різному на просодичному рівні. Пісенний текст позбавлений «власного» інтонаційного рисунку, його функції виконує мелодія. Цей факт ілюструє таке спостереження: при прочитанні пісенного тексту людина мимоволі копіює ритмічний та інтонаційний рисунок музичної лінії.

Специфічне побутування пісні як тексту у надмовному рівні культури визначає і наявність особливих механізмів формування тексту її вербального компоненту. Очевидно, у ході створення пісенного тексту, в самій його структурі повинні проявитися специфічні властивості пісні як культурного феномену.

По-перше, у самій природі пісні вже є установка на популярність, на негайне присвоєння її соціумом. Пісня не може «чекати свого часу», як інші твори художньої літератури або наукові праці, з тим щоб «прийти» до них через десятиліття, а то й століття. Пісня повинна бути сприйнята тут і зараз. По своїй суті, пісня завжди була явищем масової культури.

Присвоєння тексту соціумом відбувається через багаторазову його інтерпретацію, під якою передбачається ментальна діяльність із присвоєння «чужого» тексту носієм культури шляхом конструювання на його основі «свого» тексту-інтерпретації [4, c. 205-207]. Очевидно, що пісенний текст, як ніякий інший, володіє властивостями, що стимулюють цей процес.

По-друге, пісня повинна мати особливі якості, що покликані забезпечити «миттєву» емоційну реакцію на її слухача, а для цього повинна працювати на впізнаваність героїв та ситуацій, допускати можливість «добудовування», наприклад, сюжетних фрагментів за відсутності у тексті розвитку сюжету, сприяти прийняттю слухачем зовнішніх алогізмів пісенного тексту та різноманітних непогоджень [5, c. 8].