1.2. Пісня як засіб вираження внутрішнього світу людини та соціуму

Буття музичного мистецтва, як і будь-якої епохи чи культури, визначається двома моментами: характерними тенденціями розвитку та перспективою їх можливого розгортання. У першому випадку передбачається формування домінантних культурних ознак, які акумулюють в собі характерні тенденції сучасності і в подальшому їх реалізовують у вигляді культурних актів, у побудові відповідного культурного середовища [17, с. 20]. Специфіку другого моменту, окрім принципу реалізації перспективи розгортання домінантних культурних ознак, визначають і ті компоненти, які в процесі становлення культури все більше протиставляються і суперечать їй, актуалізуючи при цьому деструктивні аспекти та у певних випадках виявляючи ознаки нової епохи, чи навіть і культури.

Щодо популярного музичного мистецтва європейської культури, є всі підстави говорити про серйозне зміщення естетичної константи. Якщо у давніх культурах популярне мистецтво мало тісний зв’язок насамперед з календарними формами життя суспільства (і цим самим музичне мистецтво, яке пропонувалося широким верствам населення, визначалося глибокими етичними, естетичними, моральними та культурними цінностями), то ця ж форма зазнає значного ослаблення в європейській культурі, причому показник таких негацій збільшувався в міру її подальшого розвитку. В наш час цей показник вже наближається до нуля [17, с.35].

Це стосується явищ молодіжної музики (молодіжної культури), масової музики (масової культури). Популярну музику минулих епох, також і перші три періоди становлення європейської культури – символічний (Середньовіччя, Відродження, V-ХVІ ст.), класичний (Новий час, Просвітництво, ХVІІ-ХVІІІ ст.), романтичний (культура ХІХ ст.) складали календарно-обрядові твори, народні та популярні мелодії, релігійні пісні, танці, прості інструментальні композиції професійних композиторів тощо. Жодна з попередніх епох і культур не знала так званої масової культури або поп-музики. Тут необхідно розрізняти популярну в широкому значенні слова музику від власне поп-музики, якою спочатку називали рок, а пізніше всі види комерційно-розважальної музичної «індустрії» [8, с. 43].

Естрадне мистецтво функціонує у трьох площинах (рівнях), які теоретично не обґрунтовані, проте добре піддаються розмежуванню і характеристиці.

Рівень поверхневої естради представляють так звані "твори-одноденки" примітивного і здебільшого вульгарного плану, які нічого цікавого не несуть слухачам і виконують роль звукового фону. Поверхнева естрада не потребує жодних зусиль для її розуміння. Визначальним моментом під час слухання подібної музики є наступне: душа людини не зазнає якісних позитивних змін, бо не трудиться, а в багатьох випадках деградує [2, с. 79].

Другий рівень – демократична естрада – складають відомі твори, в яких авторам вдалося знайти щось цікаве й оригінальне, що здатне бентежити уяву слухачів. Музику цього рівня вже важче слухати просто так, виконуючи певну роботу, вона моделює художній образ, який переконливо зображає людині життєві ситуації, рефлексії на різні події й тому потребує більшої уваги. Проте і на цьому щаблі розважальність значною мірою визначає зміст та засоби виразності багатьох композицій.

Третій рівень – класична естрада – виводить слухача до художнього узагальнення, яке у можливих межах популярного мистецтва виражає глибинність буття. Творів такого плану небагато, і всі вони стають загальновизнаними, гордістю національної, а то й світової культури.

Однією з головних функцій пісенного мистецтва є формування відповідного смислового середовища, психологічного стану, а в цілому – духовного рівня культури: «Музика – найкращий засіб пробудження душі; немає нічого більш натхненого. Музика є найкоротшим, самим прямим шляхом до Бога; але треба знати, яка саме музика і як її використовувати» [7, с. 94].

«Пісня – найбільш проста і поширена форма вокальної музики, яка об’єднує поетичний текст з нескладною мелодією, що легко запам’ятається. Це – малий віршований ліричний жанр, що існує у всіх народів і характеризується простою музично – словесною побудовою фіксацій реченнєвих структур» [5, с. 405].

Традиційно, будь-який текст розуміється як «цілісна семіотична форма лінгвопсихоментальної діяльності мовця, що концептуально та структурно інтегрована, і служить прагматичним посередником комунікації [25, с. 599].

У цьому разі йдеться про прослуховування тексту пісні разом з мелодією. Можна також говорити про ланцюжок асоціацій, що створюють настрій і зливаються в цілісний образ. Як відомо, «образ – це форма художнього узагальнення сприйняття дійсності у вигляді конкретного індивідуального явища» [12, с. 396].

Сприймання образу сучасної популярної пісні нерозривно пов’язане з її складом, формами виконання та іншими ознаками. Мелодія пісні є узагальненим, підсумковим вираженням образного змісту тексту в цілому. Мелодія і текст подібні за структурою: вони складаються з рівних, (а в музиці й однакових) будов – строф або куплетів, що мають подібну синтаксичну структуру.

Музичний дискурс – художнє явище і тип мовленнєвої практики в цілому, визначений шлях до того чи іншого смислу; сутність комунікативної моделі мовленнєвої практики в цілому, існування музичного твору залежить від законів, в яких авторський смисл вступає в складні відношення з сенсом, який знаходить слухач [13, c. 87].

У процесі реального музичного спілкування відбувається складне, різноспрямоване переплетення і взаємодія всіх компонентів музично-комунікативної ситуації, формантами якої є «особистість автора музичного дискурс-тексту», «особистість виконавця музичного дискурс-тексту», «особистість слухача музичного дискурс-тексту», «мотиви і цілі учасників музичної комунікації», «зміст музичного дискурс-тексту» і «умови музичної комунікації».

Жанр пісні унікальний за масовістю і соціальною значущістю, оскільки пісня займає значну частку ефірного часу, має широку аудиторію і користується величезною популярністю. Прагнучи наблизити мову пісні до мовного стандарту масового слухача і тим самим посилити ефективність впливу, автори сучасних пісенних текстів вдаються до активного використання жаргонної, просторічної, іншомовної лексики і т.п. Потужний фактор, який впливає на мовні процеси в цілому і на стилістичний вигляд пісні, зокрема,  засоби масової інформації [13, c. 88].

Емотивно-оцінне навантаження сенсорної лексики є засобом відображення суб'єктивного світу людини і актуалізується по-різному у різноманітних типах дискурсу. Пісні – це один із жанрів, у якому лексика набуває емотивного забарвлення. Виконавці відображають у композиціях внутрішні переживання, суб'єктивне сприйняття світу. Тому в піснях сенсорні концепти реалізують свій імпліцитний емотивно-оцінний потенціал. У сучасному суспільстві пісні є одним із найпоширеніших жанрів лірики, який постійно розвивається і відображає найсучасніші лінгвістичні зміни, а тексти пісень охоплюють чи не всі ділянки життя сучасного світу [9, c. 25].