80.Здійснення культурної революції в Україні.Політика українізації

Культурна революція - у радянській історіографії докорінний переворот у духовному розвитку країни, складова соціалістичних перетворень; охоплює створення соціалістичної системи народної освіти і просвіти; перевиховання буржуазної і формування соціалістичної інтелігенції; створення соціалістичної культури.

Культурна революція з одного боку передбачала ліквідацію неписьменності серед робочих та селян, формування нового соціального прошарку - "соціалістичної інтелігенції",розвиток науки,мистецтва під партійним контролем.У школах з ліквідації малописьменності навчалися 1,7 млн. чоловік.

Після прийняття в квітні 1932 р. постанови ЦК ВКП(б) "Про перебудову літературно-художніх організацій" творчість митців підпадала під контроль партії. Основним творчим методом проголошувався соціалістичний реалізм.Чимало талановитих творів майстрів слова змушені були час від часу оспівувати більшовицький режим.Саме в цей час широко відомими стають імена поетів П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, А. Малишка, М. Бажана, прозаїків А. Головка, Н. Рибака, П. Панча, Ю. Яновського та ін.Але репресії 30-х років торкнулися близько 500 письменників і поетів. Не витримав переслідувань М. Хвильовий, загинув у таборах М. Зеров, був розстріляний Г. Косинка. Нищення молодих літераторів і митців назвали "розстріляним відродженням".

Під жорстким пресом терору опинилися і науковці в Україні. Та незважаючи на це, окремі вчені й колективи досягли вагомих успіхів.У 30-х рр в науково-дослідних установах України працювали відомі вчені: О. Богомолець, І. Курчатов, Л. Ландау, О. Палладій, М. Стражеско, М. Холодний.

Духовна сфера підлягала жорсткому контролю. Критерієм її оцінки стало сталінське визначення соціалістичної культури.Все, що не вписувалось у рамки цієї формули, проголошувалось ворожим.

Отже,у цей час було досягнуто значних успіхів у ліквідації неписьменності дорослого населення, запроваджено всеобуч у шкільній освіті, створено умови для прискореного розвитку вищої школи і науки. Разом з тим за безпідставними звинуваченнями в «українському буржуазному націоналізмі» були знищені сотні видатних діячів культури, тисячі й десятки тисяч культурних працівників.

Політика українізації суперечила великодержавним прагненням ВКП(б), але була вимушена ворожим ставленням до радянської влади з боку українців, національна свідомість яких зросла за попередні десятиліття, і, особливо, внаслідок національної революції 1917—1920 років.Зважаючи на ці небезпеки, ВКП(б) змушена була піти на поступки національним рухам, насамперед українському, і по перших роках відверто великодержавницької політики у низці постанов з'їздів, 4 конференцій визнала остаточність запровадження в школі й адміністрації рідної мови національних республік.У результаті цієї зміни політики Раднарком видав 27 липня 1923 декрет «Про заходи в справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ», за яким українська мова запроваджу- валася в усіх типах шкіл з визначеними термінами їх українізації.1925 р. було введене обов'язкове вживання української мови у державному діловодстві, a1927 p. Л. Каганович оголосив, що вся партійна документація вестиметься українською мовою.

Найбільший вплив «українізація» справила на розвиток національної освіти. Вона збігалась у часі з розгортанням більшовиками т.зв. культурної революції, одним із головних напрямів якої була ліквідація неписьменності. У 1925 р. було запроваджене для дітей обов'язкове чотирикласне, а в 1931 р. - семикласне навчання. Наприкінці 1920-х pp. 97% укр дітей навчалися рідною мовою.Частка вищих навчальних закладів укр. мовою викладання зросла з 19,5% у 1923 р. до 69% у 1929 р.Центром наукової діяльності стала створена ще за часів П. Скоропадського ВУАН.

Різко збільшилася кількість української преси. На 1933 р. вона становила 89% усього тиражу газет у республіці. Виникли україномовні стаціонарні театри. У 1931 р. вони складали три чверті всіх театрів в Україні.

Наслідки «українізації» виходили за межі виключно культурної сфери. Вона викликала серйозні зміни у соціальній і національній структурі суспільства. Наявність розвинутої україномовної інфраструктури спинила процес русифікації.Вперше в українській історії українці становили більше половини (55% у 1926 р.) робітничого класу.

З кін. 20-х рр. політика українізації поступово згортається. У 1933 р. Сталін назвав місцевий націоналізм основною загрозою для єдності Радянського Союзу. Це означало кінець українізації. Радянська влада повертається до політики русифікації,активних учасників українізації було репресовано.