73.Створення Директорії. Її внутрішня і зовнішня політика. Злука зунр і унр

Непослідовна політика гетьмана П. Скоропадського прискорила падіння його влади.В ніч на 14 листопада 1918 р. у Києві відбулося таємне засідання керівництва українських політичних партій, організованих у Національний союз,який відхилив ідею відновлення Центральної Ради й створив верховний орган УНР — Директорію. Головою її став В. Винниченко, членами — С Петлюра, Ф. Швець, П. Андрієвський, А. Макаренко. 19 грудня 1918 р. Директорія оголосила про відновлення Української Народної Республіки.

Внутрішня політика

Відразу після зайняття Києва (14 грудня 1918 року) Директорія оприлюднила ряд свідоцтв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції.

Аграрна реформа. Було задекларовано про вилучення землі у поміщиків без викупу. Щоб заспокоїти поміщиків,їм було обіцяно: компенсацію затрат на різноманітні вдосконалення, раніше проведені у маєтках; оголошено про недоторканність земель промислових підприємств і цукрових заводів;у руках заможних селян залишилися ділянки площею до 15 десятин землі. Більшість селян розцінили ці заходи як пропоміщицькі, і це у свою чергу розширювало простори для більшовицької агітації.

26 грудня 1918 року Директорія видала Декларацію, в якій заявила про намір експропріювати державні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх селянам.За землевласниками залишались будинки, де вони до цього жили, породиста худоба, виноградники та ін.Але поміщики і буржуазія в Україні були незадоволені політикою Директорії, яка відкрито ігнорувала їхні інтереси.

Зовнішня політика

Директорії вдалося досягнути розширення міжнародних зв'язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд ін держав. Але їй не вдалося налагодити стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР:Росією, державами Антанти та Польщею.

31 грудня 1918 року Директорія запропонувала Раді Народних Комісарів РСФРР переговори про мир. Раднарком погодився на переговори, попри те, що не визнавав Директорію представницьким органом українського народу. Під час переговорів радянська сторона відкинула звинувачення у веденні неоголошеної війни, лицемірно заявивши, що ніяких регулярних російських військ в Україні немає. Зі свого боку, Директорія не погодилася на об'єднання Директорії з українським радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, що означали самоліквідацію УНР.

В ході української революції 1917-1920 рр. національні державні утворення УНР та ЗУНР усвідомлювали важливість створення єдиної держави і протягом 1918 р робили кроки одне до одного. Ініціатором об'єднання виступила ЗУНР, яка опинилась у тяжкому становищі перед обличчям польської та румунської агресії. У грудні 1918 р лідери цих держав у м.Фастові підписали договір про злуку обох укр держав в одну. Цей договір був проголошений у Києві на Софійській площі 22 січня 1919 р як злука УНР і ЗУНР.

Проте до справжнього об'єднання справа не дійшла. Через декілька днів після проголошення злуки Директорія змушена була покинути Київ під ударами Червоної Армії. На плечі ЗОУНР ліг весь тягар війни з Польщею. Акт фактично перестав бути чинним, і наприкінці 1919 р. Євген Петрушевич його денонсував. Проте,незважаючи на невдачу, Акт 22 січня 1919 р. має велике історичне значення як факт реального об'єднання українських земель у єдиній соборній державі.