70. Перший Всеукраїнський з’їзд Рад. Війна Радянської Росії проти унр.

Після невдалої спроби більшовиків наприкінці жовтня захопити владу в Україні збройним шляхом, ними був взятий курс на усунення УЦР шляхом її переборення на Всеук­раїнському з'їзді рад. 6 грудня 1917 р. об'єднаний виконком київських рад робітничих і солдатських депутатів оголосив про скликання Всеукраїнського з'їзду рад. На з'їзд запрошувались представники губернських, міських і повітових рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Норми представництва були розроблені так, щоб найбільше делегатів було від рад, що знаходились під впливом більшовиків. У цей час, на противагу більшовикам, УЦР готувала вибори до Установчих зборів на основі загального, рівного виборчого права з таємним голосуванням і дотримання принципу пропорційного представництва.

Використовуючи політичні методи боротьби за владу, біль шовики не забували про збройні сили. В Києві було створено Військово-Революційний Комітет (ВРК), який готував нове повстання. Але, завдяки рішучим діям дивізії під командуванням О.Павленка, більшовицькі частини були роззброєні і відправлені до Росії. Коли робота оргкомітету Всеукраїнського з'їзду рад наблизилась до кінця, то виявилось, що у Києві зберуться не всі делегати. Не рахуючись з оргкомітетом, есеро-менщовицький виконком рад Донецько-Криворізької області призначив приблизно в цей же час свій з'їзд у Харкові.

Спочатку УЦР ігнорувала Всеукраїнський з'їзд у Києві, але за тиждень до нього змінила свою позицію, розіславши на місця лист з вимогою направити на з'їзд якомога більше делегатів від селянських спілок і українізованих військових частин. На з'їзд у Київ зібралось понад 2 тисяч делегатів, серед яких більшовиків було близько 100. З' їзд у Києві однозначно висловився за підтримку УЦР.

Більшовики, усвідомивши свою поразку, разом з лівими есерами, кількома українськими соціал-демократами, деякими безпартійними делегатами (всього 127 осіб) вирішили продовжити роботу в Харкові. Вони об'єдналися з делегатами обласного з'їзду Рад Донбасу та Криворіжжя і проголосили початок роботи першого Всеукраїнського з'їзду рад.

 

Не зумівши мирним шляхом встановити радянську владу в Україні, Раднарком Росії на початку грудня надіслав підписану В.Леніним і Л.Троцьким телеграму з ультиматумом Раднаркому Центральній Раді, в одному із пунктів якого було вказано, що в разі

невиконання вимог Раднарком вважатиме УЦР у стані відкритої війни з радянською владою в Росії і на Україні.

        

Оскільки УЦР не прийняла ультиматуму, 5 грудня 1917 р. більшовицьке керівництво ухвалило "вважати Раду в стані війни з нами". Загальне керівництво війною було покладено на комісію в складі В.Леніна, Л.Троцького, Й.Сталіна.

Головним радянським плацдармом в Україні став Харків, захоплений червоногвардійцями з Бєлгорода, і саме до нього в цей час приїхала група делегатів-більшовиків, яка залишила київський з'їзд Рад. 11-12 (24-25) грудня 1917 р. нашвидку руч було інсценізовано альтернативний з'їзд Рад. Він схвалив повстання у Петрограді та політику Ради Народних Комісарів (РНК), а також проголосив встановлення радянської влади в УНР.

Радянські війська концентрувалися в Харкові. Вище політичне керівництво здійснював командувач Антонов-Овсієнко, а військове -полковник Муравйов.

Військові сили УЦР складали підрозділи Вільного козацтва - добровольчі формування, які створювалися вже в ході війни. Чисельністю війська УНР не поступалися радянським, але вони були розпорошені по всій Україні, у той час як більшовицькі сили діяли на головних стратегічних напрямках.

Насамперед радянське командування встановило контроль над Харківською та Катеринославською губерніями. До середини грудня було захоплено важливі залізничні вузли і станції. У другій декаді січня 1918р. радянська влада була встановлена в Миколаєві, Одесі, Херсоні.

Узгодженими ударами з півночі і сходу більшовики розгорнули наступ на Київ. Використовуючи перевагу в чисельності й озброєнні загони Муравйова швидко просувалися до столиці. Становище УЦР ставало критичним. В умовах дезорганізова ності регулярних частин УНР символом національної честі став подвиг київських студентів і гімназистів на чолі з сотником Мельченком, які 16 (29) січня неподалік станції Крути вступили у нерівний бій з переважаючими силами ворога загинули за українську ідею.

16 січня 1918 р. в столиці розпочався збройний виступ окремих частин міського гарнізону і робітників заводу "Арсенал", спрямований проти УЦР. 22 січня війська УНР під командуванням С.Петлюри та Є.Коновальця придушили повстання в Києві. Однак наступ більшовицьких військ продовжувався. 25 січня члени Малої Ради й Ради Народних Міністрів залишили Київ, перебравшись спочатку до Житомира, а потім - до Сарн. 26 січня 1918 р. радянські війська ввійшли у Київ.

Причинами поразки військ УЦР слід вважати: ослаблення соціальної бази; відсутність належної уваги до воєнної політики, збройного захисту державності; високий ступінь організованості та боєздатності більшовицьких військ.

71. Гетьманський переворот в Україні 1918р.Внутрішня і зовнішня політика П.Скоропадського

В листопаді 1917 р., після того як держави Антанти навіть не відповіли на пропозицію про мирні переговори, Раднарком Росії розпочав їх з Німеччиною та її союзниками. Переговори проходили в Брест-Литовську. Німеччина запросила і представників Центральної Ради, делегацію якої очолив В. Голубович.Визнавши Україну самостійною державою, Німеччина 27 січня 1918 р. підписала з нею окрему угоду, обіцявши разом зі своїми союзниками сприяти примиренню Москви та Києва. Україна, зі свого боку, зобов'язувалася до кінця літа 1918 р. поставити Німеччині та Австро-Угорщині хліб та іншу продукцію.

Через два місяці після брестських переговорів Україна була звільнена від більшовицьких військ. Центральна Рада повернулася до Києва. 29 квітня 1918 р. в Києві зібрався Хліборобський конгрес, в роботі якого взяли участь майже 8 тис. делегатів. Учасники рішуче засуджували політику Центральної Ради, її соціалістичні експерименти, Присутні одноголосне обрали на гетьмана П.Скоропадського. Він сконцентрував у своїх руках практично всю повноту влади, розпустив Центральну Раду й ліквідував Українську Народну Республіку: країна стала називатися Україн ською Державою.

Внутрішня політика

Гетьман сформував новий уряд - Раду міністрів - з помірно-консервативних чиновників, військових і суспільних діячів. Главою Кабінету міністрів став Ф. Лизогуб.Був налагоджений дієздатний адміністративний апарат (почали діяти старости, земські урядники, професійні чиновники, поліція). Однак зміцнення цього апарату русифікованими представниками старого чиновництва являли погрозу Українській державі.

У промисловості було ліквідовано робочий контроль на виробництві, заборонялися страйки, скасовувався 8-годиний робочий день і встановлювався 12-годиний,але відновився залізничний рух.У липні 1918 р. був розроблений «Проект загальних основ земельної реформи», що викликав різкий протест більшості селян і невдоволення великих землевласників(де-факто-відновлення в державі поміщицького землеволодіння. Була реформована і банківська мережа, прийнятий збалансований державний бюджет, вжиті заходи для становлення української грошової системи.Гетьманом була здійснена спроба створення національної армії.

При гетьманаті були обмежені демократичні права і свободи. Проводилася політика переслідувань більшовиків, представників інших лівих партій, анархістів. Під жорстку цензуру потрапили газети, заборонялося проведення зборів, мітингів, маніфестацій. Але були досягнення в галузі освіти та культури. У більшості шкіл було введено українську мову, у 1918 р. в Києві та Кам'янці-Подільському відкрили два нових українських університети, заснували Національний архів, Національну бібліотеку, Український історичний музей,Український театр драми і опери. У листопаді 1918 р. утворили Українську Академію Наук,президентом якої став В.Вернадський. На Церковному соборі у Києві проголошено Українську автокефальну церкву на чолі з митрополитом В.Липківським.

Зовнішня політика

Одним із головних завдань гетьманського уряду була боротьба за міжнародне визнання Української держави. Найважливішими напрямками зовнішньої політики були:

- союз із Німеччиною, з якою були встановлені дипломатичні відносини;

- встановлення дипломатичних відносин з іншими країнами; у період гетьманату Україну визнали 30 країн, a 10 із них мали свої представництва в Києві;

- підписання мирного договору з радянською Росією (12 червня 1918 р.);

- дипломатична боротьба з Австро-Угорщиною, що намагалася анексувати східногалицькі землі та Холмщину;

Але Антанта, орієнтуючись на відновлення «єдиної і неділимої» Росії, не визнала Гетьманську державу.