66. Події Лютневої революції в Україні.

Кінець лютого 1917 р. став для російського царизму фатальним. Стихійна хвиля народного невдоволення переросла в революцію. Самодержавство впало, Микола II зрікся влади і в країні встановився республіканський лад.

Причини Лютневої революції в Україні насамперед були пов’язані з її соціально-економічним розвитком в роки Першої світової війни. У 1915р. з’явилися перші ознаки економічної кризи, що призвели до масового безробіття, 9 січня 1917р. відбулися перші робітничі страйки. Все це і стало передумовою для здійснення революції. Оскільки уряд був нездатний знайти вихід із революційної ситуації, почав готуватися державний переворот. Першим кроком на його шляху стало вбивство Распутіна, а приводом став жіночий страйк 23 лютого 1917р. Згодом повстанці утворили Петроградську раду робітників і солдатських депутатів на чолі з Л.Троцьким.

Основними завданнями революції були:

1) повалення самодержавста і проголошення демократичної республіки;

2) встановлення 8-годинного робочого дня і відновлення діяльністі профспілок;

3) вирішення національного питання.

  

Перемога революції сприяла створенню нової політичної ситуації та суспільної атмосфери.Після Лютневої революції влада формально перебувала в руках Тимчасового уряду.Широка демократизація суспільства зумовили на перших порах популярність нового уряду серед місцевих органів влади, проте небажання Тимчасового уряду йти на радикальні суспільні зміни до скликання Установчих зборів зумовили падіння авторитету та впливовості всієї вертикалі владних структур, кризу влади.

Майже одразу після Лютневої революції питання про самовизначення України опинилося в епіцентрі політичної боротьби. Незважаючи на суттєві розходження у вирішенні соціально-економічних питань, кадети та есеро-меншовицький блок сходилися в поглядах на розв'язання національного питання. Ці політичні сили визнавали за Україною тільки право на національно-культурну автономію. Таке вирішення українського питання вже на початку 1917 р. зумовило появу в Україні ще одного альтернативного центру влади — Центральної Ради — громадсько-політичного об'єднання, що утворилося 4 березня 1917 р.

Отже, безпосередніми наслідками Лютневої революції 1917 р. для України були посилення політичної боротьби; вихід на політичну арену широких народних мас; зростання ролі політичних партій;паралельна поява конкуруючих владних структур Тимчасового уряду і Рад та Центральної Ради, у роботі якої надавалася перевага вирішенню питань національного розвитку.

67. Виникнення та конституювання Української Центральної Ради.

Події в Петрограді прискорили початок Української національно-демократичної революції. 3—4 березня 1917 р. в Києві було сформовано ще один центр влади, який став носієм ідеї національного відродження України, — УЦР.Ініціаторами створення ЦР були лідери Товариства українських поступовців (в червні 1917 р. воно було реорганізовано в Українську партію соціалістів-федералістів), українських соціал-демократів і соціалістів-революціонерів. Центральна Рада, яка до квітня 1917 р. фактично була громадською організацією, повідомила телеграмою Тимчасовий уряд про своє створення, висловивши при цьому сподівання на те, що «у вільній Росії задоволено буде всі законні права українського народу».

Лідерами ЦР стали М. Грушевський (Голова), В. Винниченко, С Єфремов, С Петлюра, М. Порш. На сторінках відновленої у 1917р. газети «Нова Рада» М. Грушевський висунув головний лозунг національно-визвольного руху на тогочасному етапі — побудова на демократичних засадах національно-територіальної автономії України в Російській федеративній республіці. Одночасно з Центральною Радою виникли Українські народні ради в Петрограді і Москві. Вони координували свої дії з Центральною Радою. З ініціативи Петроградської УHP її виконком проводив переговори з Тимчасовим урядом про призначення на державні посади в Україні українців, про повернення із заслання А. Шептицького — митрополита греко-католицької церкви та ін.

Для об'єднання національно-визвольних сил України, остаточного визначення політичної програми Центральної Ради і завершення її організації 6—8 квітня 1917 р. було проведено Український національний з'їзд,який визнав верховну владу Тимчасового уряду і майбутніх Всеросійських Установчих Зборів.Новий склад Центральної Ради(своєрідного парламенту) було обрано у складі 118 членів.Головою Центральної Ради знову обрано М. Грушевського,а його заступниками — В. Винни- ченка та С. Єфремова.

Роботою Українського з'їзду закінчився перший етап Української революції і почався другий — етап наростання революційного руху в Україні.

І Всеукраїнський військовий з'їзд (5—8 травня 1917 р.) проходив в атмосфері піднесення, викликаного рішенням центрального уряду,що визнав ЦР «єдиним компетентним органом, покликаним вирішувати справи, що стосуються всієї України. З'їзд обрав Генеральний військовий комітет при Центральній Раді, який за погоджен ням з російським Генштабом мав проводити українізацію армії. До його складу увійшли В. Винниченко, М. Міхновський, С. Петлюра (голова) та ін.

І Всеукраїнський селянський з'їзд відкрився в Києві 28 травня 1917 р. Він ухвалив доручити УЦР разом із Радою селянських депутатів негайно виробити проект поло ження про автономію України і про федеративно-демократичний устрій Російської республіки. Ці та інші з'їзди і конференції схвалили рішення національного конгресу і наполягали на проведенні переговорів між Центральною Радою і Тимчасовим урядом про правове визнання автономії України. Таким чином, в Україні набирав силу національно-визвольний рух, ширилася неадекватна російській Українська демократична революція, за своїм змістом національна та соціально-економічна.