65. Україна в роки Першої світової війни.

Перша світова війна не була випадковою подією, а стала результатом політичного розвитку великих європейських держав, США та Японії кін XIX – поч XX ст. У результаті загострення міждержавних суперечностей, великі країни на зламі віків об'єдналися у дві великі коаліції. У 1882 р. Німеччина,Австро-Угорщина та Італія склали «Троїстий союз»,а у 1907 р. Англія, Франція та Росія - Антанту. Кількість учасників блоків з часом змінювалася і зростала, так що у розпал війни в ній брало участь 33 держави.

Війну розпочала 19 липня (1 серпня) 1914 р. Австро-Угорщина проти Сербії( вбивство сербськими патріотами, яке очолив Гаврило Принцип, спадкоємця австрійського престолу. За кілька днів у війну вступили всі учасники (крім Італії) «Троїстого союзу» та Антанти. Метою її був перерозподіл уже поділеного світу. Україна стала об'єктом мілітаристських домагань Росії, Австро-Угорщини та Німеччини.

Поділені між двома ворогуючими блоками українці, які не мали власної держави, опинилися перед прірвою братовбивчої війни. Цар мобілізував до свого війська 3,5 млн. українців, а цісар - 250 тисяч. Потрапивши по обидві лінії фронту, вони змушені були вбивати один одного і воювати за інтереси чужих імперій

Воєнні дії на території України розпочались у серпні 1914 p. по всій лінії австро-російського кордону, на якій відразу ж був створений Південно-Західний фронт російських армій. З боку Австрії ця фронтова лінія називалася Східним фронтом.

5 серпня 8 армія генерала О. Брусилова і 3 армія гєнерала М. Рузьського, прорвавши лінію оборони австро-угорського війська на р. Золота Липа, розпочали навальний наступ у Галичині. За ними перейшли у наступ на Буковину інші російські армії. За 33 дні боїв вони окупували всю Східну Галичину і Північну Буковину, загарбали Львів, Чернівці, Станіслав, Перемишль. У боях з російськими військами на горі Маківка пройшли своє бойове хрещення й січові стрільці.

Під натиском російських військ евакуювалися до Відня Головна Українська Рада та «Союз визволення України».

Жорстоких гонінь зазнала і греко-католицька церква, яка від цієї першої російської окупації перетворилася на церкву-страдницю. Митрополита А. Шептицького заарештували й вивезли до Суздаля; вислали до Сибіру і багатьох священиків, наславши натомість юрби московських попів.

Вся довголітня москвофільська пропаганда луснула як мильна бульбашка. Стало зрозуміло, що в особі «единоверной России» у Галичину прийшов жорстокий і кривавий загарбник.

Але в розпал «творчої роботи» російської адміністрації, австро-німецькі війська прорвали у квітні 1915 р. фронт під Горлицею в Карпатах і перейшли у наступ. До літа російська армія втекла за Збруч. Із собою вона захопила у полон багатьох діячів національно-визвольного руху. За ними поїхали і горезвісні москвофіли. Протягом 1915-1916 pp. через Буковину та Галичину пройшло ще кілька відступів і наступів мільйонних армій воюючих сторін, руйнуючи і нищачи все на своєму шляху, довівши край до цілковитого виснаження.

В умовах окупації Галичини російськими військами, лідери українських політичних партій утворили у Відні загальнонаціональний координаційний центр - Загальну Українську Раду. Вона, продовжуючи програму ГУР, проголосила боротьбу за самостійну Україну над Дніпром і за автономію Західної України у складі Австрії.

Після ганебних провалів на фронті й під тиском всезростаючого революційного руху в Росії та діяльності національних партій, цар змушений піти українцям на деякі поступки. В Україні знову почали працювати товариства, книгарні, кооперативні спілки, виходити газети й журнали.

У кінці 1916 р. стало остаточно зрозуміло, що Російська імперія, впрягшись у колісницю війни, довела себе до цілковитого виснаження.На початку 1917 р. невдачі на фронті та економічна криза у країні остаточно його паралізували.

На межі розвалу стояла економіка Росії, і в першу чергу України, яка з воюючих держав несла найбільші збитки. В Україні було до решти підірвано промисловість, зруйновано с/г, з якого викачали не лише мільйони чоловічих рук, але й збіжжя, коней, волів, вози тощо.

(У Галичині за роки воєнного лихоліття було зруйновано понад 1,5тис. промисло- вих споруд, 40% господарських та житлових будинків. На Буковині у цей час поголів’я коней та свиней зменшилася на 60%, овець – на 47%. Не набагато кращою була ситуація і в Наддніпрянській Україні).