6. Київська Русь в хі – на початку хіі ст.

Якщо при Володимирі (978—1015 рр.) Давньоруська держава досягла свого найвищого розквіту, за Ярослава Мудрого (1019—1054 рр.) ще зберігала свою могутність, то вже після нього вона поступово ослаблюється і роздроблюється на мало або зовсім не пов'язані між собою князівства. Ознаки політичного роздроблення Київської Русі були помітні вже відразу після смерті Ярослава в 1054 р. Ще за життя він поділив свою державу між своїми синами. Старший, Ізяслав – Новгород, Туров; Святослав — Чернігів, Рязань, Муром; Всеволод — Переяслав, Ростов, Суздаль, Білоозеро; Ігор — Володимир-Волинський і В’ячеслав — Смоленськ. Спочатку старші Ярославичі — Ізяслав, Святослав і Всеволод — жили в злагоді, але незабаром почалися чвари й міжусобиці. Це використовували нові страшні вороги Русі — кочівники, які здійснили перший великий напад на руські землі, а також польський і угорський королі. В 30-х роках XI ст. угорські феодали захопили південну частину Закарпатської Русі, а в XII ст.— всю її територію. Перед загрозою з боку половців князі роблять спроби якось залагодити справу миром і припинити усобиці, для чого скликають князівські з'їзди. Першим із таких з'їздів був з'їзд 1097 р. у Любечі. Там було визнано принцип, за яким кожний князь мусить володіти своєю вотчиною, тобто землею, виділеною йому батьком, і не посягати на землі інших князів («кождо да держить отчину свою»). Це узаконювало роздроблення Давньоруської держави на окремі спадкові князівства. Володимир Мономах (1113—1125 рр.) і його син Мстислав (1125—1132 рр.) на якийсь час поновили і зміцнили великокнязівську владу, але спинити роздроблення Київської Русі не змогли. На початку другої половини XII ст. могутня Давньоруська держава, внаслідок розвитку феодальних відносин і зміцнення місцевих феодальних центрів, остаточно розпалася на окремі князівства. Однак політичне роздроблення не означало повної економічної самоізоляції князівств і занепаду економіки. І в період політичної роздробленості продовжували розвиватися ремесла, жваво велася внутрішня і зовнішня торгівля, зростали міста

7. Культура Київської Русі.

Справжнім творцем матеріальних і духовних цінностей був народ. Животворним джерелом і основою духовної культури була усна народна творчість, яка зародилася ще в давні віки. У глибоко поетичних творах — історичних і обрядових піснях (весільних, похвальних та ін.), казках, заклинаннях, загадках, приказках, билинах і т. ін.— народ оспівував свою працю, боротьбу проти зовнішніх ворогів і феодалів, виливав свою радість і тугу. Найбільш популярними героями билин були воїни-богатирі Ілля Муромець, Добриня Нікітич та Альоша Попович і селянин-орач Микула Селянинович. Неоцінене значення для розвитку давньоруської культури мала поява писемності, яка виникла на Русі не пізніш ніж у IX ст., тобто ще до запровадження християнства. Уже в першій половині X ст. укладалися письмові договори з Візантією (944 p.)

Поява і розвиток писемності сприяли поширенню освіти на Русі. Уже за часів Володимира Святославича і Ярослава Мудрого засновуються школи для навчання князівських і боярських дітей, а також дітей старост і священиків. Одною з перших бібліотек була при Софійському соборі, заснована в 1037 р.

. Одним з найвидатніших письменників XI ст. був митрополит Іларіон. У своєму творі «Слово про закон і благодать», написаному між 1037 і 1050 рр. Іларіон вихваляє діяльність князя Володимира. Серед церковної літератури поширення набули «житія святих» і «повчань». Серед письменників видатне місце належить Володимиру Мономаху. У «Повчанні дітям». Найвидатнішим є початковий літопис, або «Повість временних літ», яка в її першій редакції була складена в Києво-Печерському монастирі у 1113 р. ченцем Нестором (1056—1114 рр.) і в якій виклад доводився до 1110 р. В той час у Русі будували красиві дерев'яні й кам'яні будівлі. Розвивається живопис: фрески — малюнки водяними, мінеральними фарбами по сирій вапняній штукатурці; мозаїка — викладання зображення з шматочків різнокольорового скла або смальти. Одночасно з цим набули поширення книжкові мініатюри — заставки та заглавні літери рукописних книг. Високохудожні мініатюри знаходимо в найдавніших руських книгах, що дійшли до нас, — «Євангелії», переписаному в 1056—1057 pp.

До найдавніших пам'яток кам'яної архітектури належить Десятинна церква у Києві.

У 1036 р. було збудовано Спасо-Преображенський собор у Чернігові, що відбудований і реставрований після Великої Вітчизняної війни 1941 —1945 pp. За Ярослава Мудрого у Києві збудовано Софійський .собор (закладений у 1037 р.). За Ярослава верхня частина Києва була обнесена валом з трьома брамами, головна з них дістала назву Золотих воріт. Одночасно з церковними зводилися й світські будівлі — розкішні дерев'яні і кам'яні хороми, палати, «золотоверхі тереми», де жили князі і бояри. Водночас прості люди жили в дерев'яних напівхатах–напівземлянках

Багато високохудожніх предметів із золота і срібла знаходять археологи — намисто, діадеми, персні, сережки, браслети, буси та ін., які свідчать про високий рівень розвитку прикладного мистецтва, про здібності й майстерність староруських майстрів. Любили східні слов'яни музику, пісні, танці, які розвивалися на народній основі.