39. Антифеодальна боротьба на Правобережній Україні в першій пол.18 ст.

На початку 18ст. на Правобережжі починається нова хвиля національно-визвольної боротьби, яка відома в історії під назвою гайдамацький рух. Причинами та передумови до виникнення цього руху було те, що закінчилися пільгові роки коли селяни були звільнені від податків, обмеження пол. владою православного населення, насадження католицизму, посилення національно-релігійного та соціального гноблення. На Правобережжі гайдамаками називали народних месників, які зі зброєю в руках боролися проти гнобителів. Перше велике гайдамацьке повстання спалахнуло у 1734 р. Повстання охопило Київщину, Поділля і Волинь. очолив повстання сотник надвірних козаків Верлан, якого гайдамаки проголосили козацьким полковником. Одночасно діяли гайдамацькі загони М. Гриви, Г. Голого, Г. Медведя та ін. Лише у 1738 р. польські і російські війська придушили це повстання.

У 1741 році спалахнуло ще одне велике повстання, його очолив Г.Голий. Повстання охопило Брацлавщину та Уманщину. Це повстання було придушено 1748р. польськими військами.

Новий спалах активності гайдамацького руху припадає на 1750 р. Повстанці, очолювані О. Ляхом, М. Сухим, М. Мамаєм, протягом року контролювали землі Брацлавщини, Київщини, Східного Поділля. їм вдалося навіть захопити такі потужні фортеці, як Вінниця, Умань, Летичів, Фастів. Проте до зими 1750 р. цей виступ спільними зусиллями польських та російських військ було придушено.

40. Посилення опришківського руху в Галичині у першій пол. 18ст.Олекса Довбуш

Посилення національного та кріпосницького гніту на західноукраїнських землях привело до виникнення руху опришків, який спочатку охопив Прикарпаття, а згодом поширився на Закарпаття й Буковину. Серед учасників цього руху було чимало вихідців і з інших територій України. У Карпатські гори втікали покривджені селяни та бідні міщани. Вони формували невеликі загони, які з ранньої весни до пізньої осені нападали на панські маєтки, замки, на орендарів і лихварів, а захоплене майно роздавали сільській бідноті. Як і гайдамаки, опришки вдавалися до партизанської тактики, зненацька нападали на ворогів і швидко відходили, уникаючи відкритого бою.

На поч. 18 ст. боротьбу проти поміщиків розгорнули І.Пискливий, Пинтя, В.Солоник, І.Панчишин та ін. Та найвищого піднесення опришківський рух досяг у 1738-1759 pp. Легендарним ватажком опришків 30-40-х років XVIII ст. став Олекса Довбуш.

Перші відомості про героїчну боротьбу Олекси Довбуша проти гнобителів містяться у документах датованих 1738 роком. Загін Довбуша налічував біля 50 чоловік. Опришки діяли на території Прикарпаття, Закарпаття та Буковини. Вони здійснювали набіги на панські маєтки, садиби лихварів, торговців, заможних селян. Захоплене майно віддавали бідним селянам, серед яких вони мали велику підтримку. Карпатські селяни надавали опришкам притулок, лікували їх, виготовляли для них зброю. Опорним пунктом загону Довбуша була Чорногора у Карпатах. Успішні виступи опришків Довбуша у 1738 – 1745 роках вплинули на розвиток анти поміщицької боротьби селян на Прикарпатті.

Польська влада навіть з допомогою війська не могла розправитися з надзвичайно мужнім ватажком. Усі спроби шляхти знищити загін Довбуша протягом семи років не мали успіху. Боротьбу проти нього вів й гетьман Й. Потоцький. Численність військ, що посилалися для знищення загону, іноді сягали 2 тисяч.

23 серпня 1745р. Олекса Довбуш був смертельно поранений Степаном Дзвінчуком, селянином-зрадником, який вбив ватажка опришків за винагороду – звільнення від феодальних повинностей, наступного дня Олекса Довбуш помер.

Героїчна боротьба Довбуша, яка стала прикладом нездоланної волі українського народу до визволення і соціальної справедливості, була оспівана в численних творах народної поезії.