37. Заснування Нової Січі та її адміністративний та військовий устрій

Нова січ (НС) - остання із Запорозьких Січей, що існувала у 1734-1775 р. Важке економ становище, переслідування з боку татар, змушували запорожців клопотати перед рос урядом про дозвіл на повернення в Україну. Напр 1734, у зв'язку з необхідністю зміцнення південних кордонів Рос імперії, такий дозвіл козаки отримали. Для заснування НС було обрано місце, розташоване за 5 км від Старої Січі, на березі р. Підпільної (притока Дніпра).

НС поділялася на вн. кіш, зовн. кіш та цитадель. Внутрішній кіш мав вигляд круга, в центрі якого був рівний майдан. Навколо майдану були розміщені 38 куренів, біля яких - курінні скарбниці та будиночки військової та курінної старшини. Зовнішній кіш був відділений від вн окремим валом, в якому були влаштовані кам'яні ворота з вежею, що завжди охоронялись козаками. Тут містились будинки козаків, торговців та ремісників, а також понад 100 торгових комор та шинків. У 1735 р. за наказом царського уряду для встановлення нагляду над запорожцями збудовано цитадель. У цитаделі постійно перебував рос гарнізон, знаходився будинок коменданта, артилерійські приміщення, солдатські казарми. Зовні вся територія Нової Січі була обнесена високим валом з частоколом та ровом.

Територію Запоріжжя було поділено на паланки. Військово-адмін та судова влада часів НС фактично зосереджувалася в руках старшини, що поділялася на кошову, паланкову, курінну 'а також військивих служителів. Кошова старшина (отаман, військ суддя, військ писар, осавул) обиралися щороку на загальній військ раді. Після військ старшини за своїм значенням йшли курінні отамани та так звані батьки (колишні військ запорізькі старшини), а також військ служителі - довбиш, пушкар, товмач, канцеляристи, бунчужний та хорунжий. Курінна старшина обиралася на курінних зборах, а паланкову старшину призначав Кіш. До паланкової старшини входили полковник, осавул, писар, підосавул, підписар.

Царський уряд проводив політику, спрямовану на обмеження автономного устрою НС. Остаточне рішення про ліквідацію НС було прийняте після завершення рос-турецької війни 1768-1774. Катерина ІІ видала указ, в якому безпідставно звинувачувала запоріжців у державній зраді, наказала заарештувати козацьку старшину, розпустити Запорізьке військо, зруйнувати Січ. Напртравня - поч червня 1775 царське військо під командуванням генерала П. Текелі втупило у запорізькі володіння, захопили і зруйнували С. Заарештовану старшину було заслано у Сібир і Соловецькі острови. Січову скарбницю та майно було конфісковано, а землі Запоріжжя включено до складу Новоросійської та Азовської губерній. Незадоволені діями рос уряду козаки покинули Запоріжжя. Частина запоріжців переселилася у турецькі володіння, в Добруджу, де вони заснували Задунайську Січ.

38. Правобережжя і Зх- укр..Землі у 1-ій пол. 18 ст.

Правобережжя:

Після завершення війни між Польщею та Туреччиною (1699) потреба у козацькому війську відпала, і тому пол. сейм прийняв рішення про ліквідацію правобережного козацтва. Спроба силою реалізувати цей план призвела повстання під проводом С. Палія (1702-1704): Київщина, Брацлавщина, Поділля, Волинь, яке у 1704 за наказом Мазепи було придушено. Після падіння І. Мазепи та поразки П. Орлика система міжнародних договорів 1711—1714 pp. остаточно визнала права Польщі на володіння Правобережжям.

Землі регіону знову були поділені на Брацлавське, Волинське, Київське та Подільське воєводства. Відновивши свою владу над землями Правобережжя, магнати зрозуміли, що умовою їхнього збагачення є відродження та господарське піднесення краю. Саме тому вони поч. ств. в межах своїх володінь «слободи», у яких селяни на певний час звільнялися від податків. Однак закінчення пільгових років, вимоги землевласників виконання панщини та натуральних повинностей, які супроводжувалися посиленням наступу уніатства на права православних, викликали соц напруження на Правобережжі, безпосереднім наслідком якої стала гайдамаччина. Гайдамацький рух виник у 1-ій пол. XVIII ст. (1-ша згадка про гайдамаків-1714), який охопив Київщину та Брацлавщину. Це була яскрава форма на-визвольної боротьби укр народу проти пол гніту на землях Правобережної України. Гайдамаччина у своєму розвитку пройшла 3 хвилі піднесення: 1734—1738 pp, 1750, 1768. Пол шляхтичі зневажливо поставилися до виникнення повстанського руху, наз. його учасників «гайдамаками» (від тур. «гайда» — гнати, переслідувати).

1-ше велике гайдамацьке повстання 1734 очолив сотник Верлан (Брацлавщина, Поділля, Волинь). Невдовзі повстання придушили, чимало гайдамаків потрапило в полон, а сотник Верлан подався до Молдавії. Новий спалах активності гайдамацького руху припадає на 1750, але його також було придушено. У 1768 р. спалахнуло нове повстання, яке силою й розмахом перевершило всі попередні й нагадало пол можновладцям буремні роки Нац-визвольної війни під проводом Б Хм. То була Коліївщина.

Зх-укр.землі:

У XVIII ст. на західноукраїнських землях боролися проти пол сваволі опришки. Слово пох від лат. opressor — знищувач, порушник. Опришками ставали здебільшого селяни, які бралися за зброю, щоб позбутися визиску чужинців. Застосовуючи тактику партизанської війни, вони діяли невеличкими загонами в Галицькому Прикарпатті, Буковині та Закарпатті. Перші свідчення про опришків дають джерела XVI ст. Великого розмаху рух опришків набрав у 30- 40-х рр XVIII ст., коли його очолив О. Довбуш. Його походи тривали протягом 1738—1745 pp. Безстрашний ватажок повсталих селян протягом тривалого часу був грозою для пол шляхти. Використовуючи тактику партизанської боротьби, невеликі мобільні загони опришків за підтримки місцевого населення десятиліттями воювали проти РП. Одночасно з Довбушем діяло чимало окремих загонів-ватаг у різних місцях Підкарпаття й Закарпаття. Не припинився рух опришків і після його загибелі.

Незважаючи на поразку нац-визвольної боротьби на правобережних та західноукр землях, підвалини РП були розхитані. Польщу роздирали вн. Соц. й нац.. суперечності, вона йшла до занепаду. Свідченням цього стали три поділи РП (1772, 1793, 1795), у результаті яких вона втратила державну незалежність, а всі укр землі були розділені між Росією та Австрією. Отже, Україна, остаточно втративши свою державність, завершувала століття як колоніальне надбання двох імперій.