31. Становище правобережних та західноукраїнських земель у 2-ій пол. 17 ст.

У 1663-1687 рр. Україна розпалася на 2 окремі частини- Правобережну і Лівобережну. На Правобережжі гетьманом став П. Тетеря, на Лівобережжі Я. Сомко. Ставши гетьманом, П. Тетеря висунув вимоги до пол. короля, які передбачали підтвердження прав і вольностей Війська Запорізького, відміну залежності православної ієрархії від римо-католицької, надання гетьманові права самостійних дипломатичних зв'язків з Кримом тощо. Влітку 1663 p. інтереси гетьмана Тетері й пол. короля збіглися у питанні щодо початку воєнних дій проти Московії: перший прагнув за допомогою пол. війська поширити свою владу на Лівобережжі й таким чином возз'єднати козацьку Україну, другий хотів відібрати у царя Смоленщину, яка раніше входила до складу Речі Посполитої.

У листопаді 20-тисячне пол. військо, 24 тис. козаків та 40 тис. татар ввійшли на Лівобережжя, а вже в січні 1664 вони взяли в облогу Глухів, але на Правобережжі поч. повстання, на його придушення було відправлено частину війська на чолі з П.Тетерею. Тим часом поч. повстання на Правобережжі, спрямоване як проти Польщі, так і проти Тетері. Прагнучи помститися за 1648 рік, поляки повсюдно палили, грабували, мордували українців, віддавали їх татарам як плату за допомогу. На вимогу П.Тетері поляки заарештували і стратили І.Виговського, якого було звинувачено в організації повстання. З доп. поляків і татар Тетері вдалося на певний час придушити основні осередки народного повстання. Наслідком воєнних дій, що точилися протягом 1664 р., стало перетворення Правобережжя на згарища й руїни, за приблизними підрахунками дослідників, загинуло бл. 100—120 тис. осіб і десятки тис. було забрано в татарську неволю.

Поведінка П.Тетері та поляків викликала загальний осуд та ненависть правобережного населення, яке навесні 1665 знову піднялося на повстання. На поч. червня один із повстанських ватажків, найімовірніше В. Дрозденко, розбив під Врацлавом військо П.Тетері, ледь не захопивши у полон його самого. Після цього гетьман, прихопивши клейноди, корогви й залишки архіву, втікає до Польщі.

У 1665 гетьманом Правобережної України було обрано черкаського полковника Петра Дорошенка. Він здійснив військову реформу, мав на меті об’єднати всі укр. землі. Дорошенко прийняв протекторат Туреччини, уклавши з султаном Корсунські статті ( 1669), яка в 1672 р. оголосила війну Польщі та за Бучацькою угодою отримала Поділля, але оскільки пол. сейм не затвердив цієї угоди, то війна продовжилася і 1676 р. був укладений Журавенський мирний договір, але цей договір пол. сейм також не визнав і це призвело до нової війни. Поява турків в Україні остаточно відвернула народ від Дорошенка, який зрікся 1676 р. булави на користь лівобережного гетьмана Івана Самойловича.

Після зречення булави Дорошенком, Туреччина прагнула зберегти свій вплив на укр. землях, це прагнення призвело до так званих Чигиринських походів, метою яких було загарбання Правобережних укр. земель. Перший похід відбувся 1677 120-тисячна турецька армія взяла в облогу Чигирин, облога тривала 3 тижні, але на допомогу місту прибув І. Самойлович разом з московською армією, в битві з царськими військами турки зазнали поразки і вирішили зняти облогу. Другий похід відбувся 1678р. 200-тисячна турецько-татарська армія знову взяла в облогу Чигирин, після довгих і запеклих боїв турки все ж таки захопили місто, трохи пізніше на допомогу місту прибув Самойлович з моск. армією, але було вже пізно. Внаслідок цього походу була зруйнована гетьманська столиця і уся влада на Правобережжі перейшла до Ю.Хмельницького, який брав участь у цих походах на боці турків.

У 2-ій пол. XVII ст. народ України, як і раніше, боровся проти агресії Туреччини, Польщі та Кримського ханства.

Напр. XVII ст. укр.. землі було поділено між Росією, Польщею і Туреччиною. Політика козацької старшини та укр. шляхти, як і боротьба між гетьманами за владу, лише руйнувала державний лад України.