2. Кіммерійці, скіфи та сармати на території України.

Кіммерійці (9-7 ст. до н.е.) – кочові іракомовні племена з Азії; поселилися в Пн. Причорномор»ї і в Криму; Основа господарства: скотарство, провідна роль – вирощування коней, розвинуте гончарство, знаряддя з бронзи, перші почали обробляти залізо, виготовляти зброю. Часто вели війни з Асирією, Лідією, Урарту. Основа війська – кіннота, воювали залізними мечами, луком і стрілами, бойовими молотами і булавами.

В 7 ст. до н.е. Кіммерійців витіснили Скіфи – іракомовні племена, які проживали в 7 – 3 ст. до н.е. і розселилися між Доном і Дунаєм. Наприкінці 6-5 ст. до н.е. утворилась скіфська-рабовласницька держава, на чолі – цар, влада передавалася у спадок, столиця – Камянське городище. Основа суспільства – сімя, патріархат, поширене багатоженство.

515-512 р. до н.е. – Скіфи вели війну проти перського царя – Дарія І; використали тактику «спаленої землі» - перемога скіфів.

Озброєння скіфів: короткі і довга мечі, списи, дротики, винайшли далекобійний лук, тіло захищали панциром, основа війська – важко озброєна кіннота.

Скіфи – язичники, особливо поклонялися богу війни – Арею.

У мистецтві переважав звіринний стиль. 3 ст. до н.е. – становище скіфів погіршується – Велика Скфія припинила своє існування, Сармати витіснили скіфів на Зх. І Пд.

Сармати (ІІІ ст.. до н.е. – ІІІ ст. н.е.) – іракомовні племена, споріднені зі скіфами. Сармат означає «підперезаний мечем», поселились у причорноморї, жили племенами, кожне з яких мало свою власну назву ( Роксолани, Агати); були язичниками, переважав матріархат.

Жінки брали участь у війнах, вміло володіли зброєю, використовували рабську працю. Військо складалось із важкоозброєнної піхоти та кінноти, мали панцири, щити, луки, списи, мечі, воювали проти Риму.

Обожнювали сили природи, мали культ богині Астарти.

В кінці ІІІ ст.. до н.е. – на початку ІІІ ст.. н.е. Сармати частково витіснені готами та гунами, а частково асимілювали під час великого перенаселення народів.

3. Античні міста-держави Північного Причорномор’я.

Античні міста-держави – це давньогрецькі міста, середини VII ст.. до н.е. – IV ст.. н.е.

Причини колонізації:

• Перенаселення Греції;

• Нестача орної землі та зерна;

• Пошук нових ринків збуту;

• Внутрішньополітична боротьба між демосом та аристократами;

• Напади персів і лівійців, шукали безпечне місце для проживання.

Найбільші міста: Тіра(Білгород-Дністровський), Ольвія(Миколаївська обл..), Херсонес(Севастополь), Пантікапей(Керч), Керкінтіда(Євпаторія), Феодосія, Фанагорія, Танаїс…

Боспорське царство було засноване 480р. до н.е. внаслідок об’єднання держав-полісів Керчинського півострова, також входили землі Приазовя та Кубані.

Особливості Боспорського царства:

• Монархічна форма правління;

• Тісні культурні, торгівельні та економічні зв’язки з Афінами;

• Вели боротьбу із Римом;

• Занепало царство від нападу гунів, також занепаду сприяли набіги кочівників та появи дешевої Єгипетської пшениці;

• Тільки Херсонес та Пантікапей потрапили під владу Візантії;

Вкінці І ст. до н.е. античні міста-держави стали одним із шляхів поширення на українські землі християнства.