22. Берестецька битва. Білоцерківське перемир’я.

Влітку 1651 р. між Україною і Польщею знову розпочалися бойові дії. Вирішальна битва відбулася на кордоні Галичини і Волині під Берестечком. Загальна чисельність польської армії сягала 150–200 тис. чоловік, а військо Хмельницького налічувало 120–140 тис. чоловік і 28 тис. татар на чолі з Іслам-Гіреєм. Битва розпочалася 28 червня 1651 року. Українське військо в ході битви знищило 7 тисяч польських кінників, захопило 28 польських коругов. Але вже 30 червня татарська орда, не витримавши масового артилерійського обстрілу, починає відступати, захопивши в полон гетьмана. Відходом козаків з поля бою командував Іван Богун. Залишившись без проводу, українські полки впали в паніку, що ускладнювало їх відхід через переправу, проте нечуваний героїзм трох сотень козаків, які стримували до останього наступ поляків врятував основні сили козацької армії.

Внаслідок битви під Берестечком українська армія втратила обоз з гетьманською канцелярією, 28 гармат, загинув митрополит Йосафат, полягло багато селянства. Ця битва негативно вплинула на бойовий дух української армії.

Після битви під Берестечком центром концентрації українських військ стала Біла Церква. Вже на початку жовтня тут стояла боєздатна українська армія. Проте бої в середині вересня 1651 року під Білою Церквою показали, що ні Хмельницький, ні поляки не мають достатньо сил для ведення активних військових дій. З іншого боку, український гетьман не був впевнений у подальших стосунках з ханом, який міг знову стати на бік Польщі. За таких умов розпочались переговори, наслідком яких став Білоцерківський мир 28 вересня 1651 року, за яким:

·козацька територія обмежувалась тільки Київським воєводством;

·гетьманові заборонялись закордонні зносини;

·козацький реєстр зменшувався на 20 тис. чоловік;

·польські пани одержали право повертатись до своїх маєтків;

·Б. Хмельницький підпорядковувався владі коронного гетьмана тощо.

Оцінюючи Білоцерківський договір, важливо звернути увагу на те, що Б. Хмельницький розглядав його як тактичний крок (зумовлений впливом конкретних обставин) на шляху до мети. Білоцерківський мир виявився короткотерміновим і не був ратифікований польським сеймом.

Білоцерківська угода викликала велике невдоволення широких народних мас і радикального угруповання козацької старшини. Під час формування нового 20-тисячного реєстру спалахнуло повстання Корсунського полку, один за одним почали з’являтися самозванні гетьмани, дії яких, за словами В. Липинського, були виразом “тупого егоїстичного анархізму” і сприяли зміцненню охлократичних тенденцій. Стрімко наростала хвиля соціальної боротьби, в ході якої українське селянство намагалося “скинути із себе ярмо підданства” і масово покозачувалось. Внутрішньополітичну ситуацію ускладнювала серйозна опозиція з боку ряду полковників. Виникла примара вибуху громадянської війни, що могла знищити завоювання національно-визвольної боротьби.

Б. Хмельницький зрозумів цю страшну небезпеку, спрямувавши зусилля на опанування бурхливої стихії національно-визвольної і соціальної боротьби ( навіть не зупиняючись перед стратами і придушенням виступів військовою силою), розпочав з квітня 1652 р. мобілізацію козацьких полків. На початку червня 1652 р. відбулася знаменита битва під Батогом (на Вінниччині, недалеко від м. Ладижин). Наслідком цієї битви був повний розгром 20-тисячної польської армії. За всю середньовічну історію Польща ще не зазнавала такої страшної поразки. Ця битва увійшла в історію як зразок знищення оточеної армії ворога.

Проте з весни 1653 р. значно ускладнилося міжнародне становище України:

1. Оформилась антиукраїнська коаліція в складі Польщі, Валахії і Трансильванії як реакція на молдавську політику Б. Хмельницького. (Вони не бажали включення Молдавії у сферу політичних інтересів України).

2. Погіршились відносини з Кримом і Туреччиною (Молдавія була під протекторатом Туреччини, і тому молдавська політика викликала невдоволення останньої).

3. Невдачі в Молдавії (смерть сина Хмельницького Тимоша, переворот в Молдавії і її приєднання до антиукраїнської коаліції).

Навіть в таких вкрай несприятливих умовах у жовтні 1653 р. Б. Хмельницькому вдалося разом з кримськими татарами оточити польські війська під Жванцем (поблизу м. Кам’янця-Подільського). Не зупиняючись на аналізі Жванецької битви (цей матеріал є в підручнику), зауважимо, що, потрапивши в катастрофічну ситуацію, король знову пішов на переговори з ханом, які завершились укладенням угоди (поляки зобов’язувалися заплатити татарам т. з. “упоминки” – 100 тис. польських злотих і дозволили їм протягом 40 днів грабувати і брати ясир з українських земель). Традиційно в історіографії стверджувалось, що стосовно України Жванецька угода повертала її відносини з Польщею до умов Зборівської угоди. Сучасні вітчизняні дослідники уточнюють, що це було не поновлення умов Зборівської угоди, а лише підтвердження забезпечуваних нею прав і вольностей козацтву, а всі інші аспекти відкидались