16. Козацько-селянські повстання в Україні кін. 16 – 30-ті рр. 17 ст.

Повстання Косинського (1591—1593) — козацьке повстання в Україні під проводом Криштофа Косинського. Перший великий збройний виступ козацтва проти шляхти і української адміністрації Речі Посполитої. Причиною повстання стали заборони і обмеження нереєстрового козацтва, накладені урядовою ухвалою «Порядок щодо низовиків та України» 1590 року, неспроможність влади контролювати виконання цієї ухвали, а також затримки платні реєстровцям. Приводом до виступу була майнова суперечка між Криштофом Косинським і білоцерківським старостою, князем Янушем Острозьким. Впродовж 1592 року повстання охопило Київщину, Брацлавщину,Поділля і Волинь. 2 лютого 1593 року його придушили сили руських князів Острозьких і Вишневецьких у битві під П'яткою. Після поразки Косинський спробував знову підняти козаків на боротьбу і навесні 1593 року обложив резиденцію Олександра Вишневецького в Черкасах. Проте в одному з боїв козацький отаман загинув і його війська відступили. Влітку козаки повторили напад на Черкаси, який закінчився угодою із Вишневецьким. Ця угода денонсувала положення урядової ухвали 1590 року й надавала амністію учасникам повстання. Центральна влада Речі Посполитої дала мовчазну згоду на цю угоду, сподіваючись на участь козацтва в П'ятнадцятирічній війні(1593 — 1606) проти турків

Наливайка повстання — козацьке повстання в Україні під проводом Северина Наливайка проти шляхти у 1594—1596 роках. В липні 1594 року, повернувшись з загоном козаків після походу в Молдавію проти турків, Северин Наливайко закликав запорожців виступити проти польського панування в Україні. До повсталих приєднався загін козаків, очолених гетьманом Григорієм Лободою. В жовтні національно-визвольний рух охопив всю Брацлавщину, Київщину іВолинь. Козацьке військо, яке нараховувало 12 тисяч чоловік, здобуло Гусятин, Канів, Бар, Луцьк та інші міста.

Навесні 1595 року повсталі рушили на Волинь, а згодом — у Білорусь. В кінці 1595 року і на початку 1596-го повстанський рух розгорнувся на Волині, Поділлі, Київщині, частково в Галичині. У Білорусь на допомогу повстанцям рушив козацький загін на чолі з гетьманом Матвієм Шаулою.

В грудні 1595-го польський уряд кинув на придушення повстання військові сили під командуванням Станістава Жолкевського. В кінці січня 1596 року Наливайко з невеликим загоном (1500 чоловік) відступив на Волинь, а звідти через уманські ліси до Білої Церкви. 23 березня(2 квітня) 1596 року загони С. Наливайка, М. Шаули, Г. Лободи об'єднались під Білою Церквою, де розгромили передові підрозділи шляхетських військ. В урочищі Гострий Камінь біля Трипілля відбулася вирішальна битва. Після жорстокого бою повстанці були змушені відступити на Лубенщину. Проте шлях відступу далі був відрізаний новими коронними коругвами. Навесні 1596 року на Солониці під Лубнами повстанці були оточені переважними силами польського війська. Майже два тижні героїчно оборонялися козаки. С. Жолкевський пообіцявреєстровцям амністію, якщо вони складуть зброю. Довідавшись про переговори козацької старшини з С. Жолкевським, повстанці запідозрили Г. Лободу у зраді й вбили його. Але частина старшини 28 травня(7 червня) 1596 року підступно схопила С. Наливайка, М. Шаулу та інших керівників повстання і видала їх полякам. Під час переговорів польське військо зненацька напало на козацький табір. Тисячі повстанців, їхніх жінок і дітей було вбито. Тільки невеликий загін козаків на чолі з К. Кремпським зумів вирватися з оточення і відступив на Запорожжя. С. Наливайка та інших шістьох ватажків повстання було відправлено до Варшави, де 11 квітня 1597 року після нелюдських тортур їх стратили.

Повстання Федоровича (березень — травень 1630) — козацько-селянське повстання під керівництвом гетьмана нереєстрових запорізьких козаків Тараса Федоровича проти гніту уряду Речі Посполитої. В березні 1630 року група запорозьких козаків на чолі з Тарасом Федоровичем вирушили з Січі на Придніпров'я і стратили гетьмана реєстрового козацтва Грицька Чорного — прихильника союзу зі шляхтою. Федорович звернувся до простолюду з універсалами, в яких закликав підніматися на боротьбу проти шляхти. Виступ запорожців став поштовхом до розгортання селянського повстання. Повстанці нападали на шляхетські маєтки, вбивали шляхтичів, захоплювали їхнє майно, знищували шляхетські документи.

Спалахнувши в березні 1630 року, повстання протягом квітня — початку травня охопило значну територію України. Після поразки шляхетських військ у Корсунському бою 1630 року повстанці оволоділи Корсунем, Каневом, Переяславом та іншими містами. Своїм головним опорним пунктом вони обрали Переяслав. Повстанське військо утримувало під своїм контролем переправи через Дніпро і в разі невдачі забезпечувало собі шляхи відступу на територію Московської держави.

На придушення повстання вирушило з Бара велике військо на чолі з польним гетьманом Станіславом Конецпольським. Вчинивши розправи над мирним населенням Лисянки, Димера та інших населених пунктів, шляхетське військо, в складі якого були німецькі наймані загони, переправилося через Дніпро. Почалися запеклі бої під Переяславом, які тривали близько трьох тижнів. У тилу шляхетського війська розгорнулася всенародна повстанська боротьба.

25 травня відбувся вирішальний бій, що закінчився перемогою повстанців. Конецпольський змушений був вступити з повсталими у переговори і підписати Переяславську угоду 29 травня 1630 року. Невдовзі гетьманом було обрано Т. Орендаренка. Побоюючись зради з боку угодовської старшинської верхівки, Федорович з частиною невдоволених угодою козаків пішов на Запоріжжя.

Повстання Павла Павлюка — козацьке повстання у 1637 році в Україні під керівництвом Павла Павлюка проти шляхти. Поштовхом до повстання був виступ запорізьких нереєстрових козаків. У травні 1637 р. вони, виступивши із Запоріжжя, захопили артилерію реєстровців у Корсуні і вивезли її на Запорізьку Січ. У серпні 1637 р. повстанський загін, керований Павлюком, вирушив із Запорізької Січі на Київщину. 12 (22) серпня 1637 року Павлюк звернувся до селян, реєстрових козаків і міщан з універсалом, у якому закликав заарештовувати реєстрову старшину — прихильників шляхетської Польщі і вступати до повстанських загонів. Піднімати повстання наПереяславщині Павлюк послав полковників Карпа Скидана і С. Биховця.

Незабаром повстанці стратили гетьмана реєстрових козаків Саву Кононовича і кількох старшин-зрадників. Найширше повстання розгорнулося на Лівобережній Україні. Повсталі здобували міста, руйнували шляхетські маєтки. Шляхта тікала зі своїх маєтків, воліючи, за свідченням польського хроніста Шимона Окольського, «краще ликове життя, ніж шовкову смерть». За його твердженням, Павлюк мав намір з'єднатися з донськими козаками й перейти у підданство Московської держави. В Кумейківському бою 1637 р. повстанське військо на чолі з Павлюком зазнало поразки. Повстанці відступили до Боровиці (поблизу Черкас) і, оточені переважаючими силами ворога, змушені були капітулювати. З допомогою лютого терору польському гетьманові М. Потоцькому вдалося придушити повстання. Багато повстанців, рятуючись від кривавої розправи, переселилося в Московську державу, зокрема на Дон. Захопленого у полон Павлюка стратили у Варшаві.