15. Боротьба коз. Проти татар.-тур. Агресії у 2 пол. 16 – поч. 17 ст.

У другій половині XVI ст. запорожці створюють власний флот, що складався з великих (як на той час) човнів на 50-70 козаків кожен. Вони брали на борт запаси продовольства і навіть кілька гармат. Запорозькі "чайки" досить ефективно протистояли в боях турецьким галерам. З цього часу почали здійснюватися комбіновані походи сушею і морем до татарських та турецьких володінь. У 1575 р. успішні походи проти Криму і Туреччини були здійснені під керівництвом кошового отамана литовського княжича .Богдана Ружинського. Татарські та турецькі міста й фортеці Перекоп, Трапезунд, Синоп, передмістя Константинополя, Іслам-Кермен зазнали значних руйнувань. Але під час вибуху у зробленому козаками підкопі під фортецю Іслам-Кермен загинув і Ружинський. У 70-80 роках запорожці знову робили походи до Криму, де захопили фортецю Козлов (Євпаторію), а в Північному Причорномор'ї брали штурмом міста Очаків, Акерман (Бєлгород). Чергова активізація воєнних дій запорожців проти Туреччини і Криму припадає на кінець XVI - початок XVII ст. і пов'язана з іменем запорозького отамана Сямійла Кішки Після 25-річного перебування в турецькій неволі він у 1599 р. неподолік від Євпаторії підняв повстання серед веслярів на турецькій галері, визволив невільників і повернувся на Запорожжя. Там його зразу обрали гетьманом. Під його керівництвом було здійснено кілька морських походів, а на початку XVII ст. - походи на Молдавію. В одному з боїв у 1602 р. С.Кішка загинув. Проте і після цього воєнна активність козаків на морі та суші не знизилася. Під час одного з морських походів у 1606 р. було захоплено заможне і дуже укріплене місто-фортеця Варна на Чорному морі. Тоді ж були спалені передмістя фортець Кілїя та Акерман, а запорожці захопивши 10 турецьких галер, без значних втрат повернулися до Січі. Великий відгомін у сусідніх країнах мали події на Кримському перешийку в 1608 р. Кілька тисяч козаків висадилися під Перекопом, розгромили майже півторатисячний гарнізон яничарів і оволоділи містом. Вони забрали артилерію та іншу здобич, визволили полонених, узяли в полон ханського намісника і повернулися на Запорожжя. У наступні роки активність запорожців у боротьбі з Туреччиною та Кримом дещо спала, оскільки польський король залучив їх до війни з Росією. Але після повернення з російського театру воєнних дій під керівництвом гетьмана реєстрового козацтва П.Сагайдачного відновилися походи проти Криму та Османської імперії. Один з найталановитіших козацьких полководців, він перетворив запорозьке війско на дисципліновані та національне свідомі збройні сили України. Особливо вражаючими воєнними успіхами позначилися морські походи на чолі з П.Сагайдачним у 1616 р. Розгромивши в гирлі Дніпра турецьку ескадру, козаки зайняли в Криму головний невільничий ринок Кафи, визволивши при цьому тисячі бранців. Восени того ж року було здійснено ще один зухвалий похід на турецьке чорноморське узбережжя. Дійшовши до передмістя Константинополя і захопивши велику здобич, запорожці через Азовське море, а далі через ріки Молочну та Конку повернулися на Січ.

Отже, з моменту виникнення Кримського ханства українські землі стали для нього головним об'єктом експансії. Це було зумовлено тим, що економіка ханства розвивалася на екстенсивній основі і не могла забезпечити ні потреб держави, ні прожиткового мінімуму місцевому населенню, що підштовхувало правлячу верхівку розв’язувати внутрішні проблеми країни за рахунок зовнішньої активності -- союзів з тією чи іншою державою та грабіжницьких набігів на сусідні землі. Сприяли експансії також географічне положення ханства, існування численної армії, підтримка Турецької імперії, нездатність польсько-литовської держави захистити свої південні кордони. Ці та інші чинники наприкінці XV - початку XVI ст. перетворили Кримське ханство на силу, яка своїми походами загрожувала життєдіяльності українських земель.

Активна протидія туркам і татарам з боку запорожців сприяла руйнуванню Турецької імперії, визволенню підкорених нею народів, блокувала та стримувала розгортання турецько-татарської агресії вглиб українських земель, захищала національний генофонд. Водночас слід диференційовано підходити до оцінки того чи іншого походу. Далеко не кожен з них мав характер відплатної або ж упереджувальної акції чи був глибоко умотивований благородними намірами — війною за віру, потребою визволити побратимів тощо. Оскільки Запорожжя не мало міцної економічної основи, частина козацьких походів носила утилітарний характер і зводилася до пограбування турецьких берегів. Отже, феномен козацтва не є ідеальним, але цілком очевидно, що його різно вмотивовані дії об'єктивно відігравали прогресивну роль, гальмуючи татарсько-турецьку експансію, зменшуючи її масштаби та інтенсивність.