22. Проблеми зп діяльності України.

1. інституційно-правове забезпечення реалізації зовнішньополітичного курсу - відсутність координації і злагоджених дій в реалізації завдань і пріоритетів зп, по-перше у трикутнику Уряд - Президент - ВР = потреба у реорганізації механізму;

2. відсутність нового закону, який би відповідав новим реаліям і ставив коротко-і середньострокові завдання;

3. гальмується процес розробки єдиного стратегічного бачення перспектив розвитку зп на коротко і середньострокову перспективу = сумніви щодо прогнозованостІ і незмінності курсу країни на світовій арені.

4. Боротьба між різними гілками влади, що заважає зп діяльності.

На сучасному етапі

- Втрата Україною реального контролю за станом на Кримському півострові та порушення територіальної цілісності материкової України (події на Сході) проблема для успішної ЗП діяльності;

- На жаль, сьогодні все більше і більше стає вірогідним тренд, коли внутріполітичний розвиток України почне гальмувати або навіть перекреслювати її успішні дії на зовнішній арені. Тобто існує небезпека, що зовнішній курс вкотре стане заручником негативних недемократичних тенденцій всередині країни.

23. Інтереси України щодо Росії з моменту незалежності до тепер.

24. Інтереси Росії щодо України з моменту незалежності до тепер.

25. Сприйняття Росією регіональної політики України на пострадянському просторі, в чорноморському регіоні та щодо європейського простору.

26. Стратегія Росії щодо України.

27. Стратегія України щодо Росії.

28. Проблема ЧФ РФ у російсько-українських відносинах (угоди 1997р., 2010 р., проблема модернізації ЧФ РФ, статус гідро навігаційного обладнання в Чорному морі, проблеми перебування ЧФ РФ на території України тощо).

29. Проблема делімітації та демаркації кордону між Україною та Росією:

- процес делімітації та демаркації російсько-українського сухопутного кордону,

- безвізовий режим,

- Тузлинська криза,

- угода про спільне використання Азовського моря 2003 р.,

- переговори щодо встановлення лінії державного кордону в Азовському морі та Керчинській протоці,

- пакетний підхід у переговорах щодо лінії морського кордону,

- російсько-український кордон в умовах російської агресії.

• процес делімітації та демаркації російсько-українського сухопутного кордону (угода була ще в 1990, потім в 1997, але перший демаркаційний знак з’явився лише у 2012р.),

• безвізовий режим (регулюється Угодою між Урядом України і Урядом РФ про безвізові поїздки громадян України і Російської Федераці,яку було підписано у 1997р., зміни вносилися у 2004,2007,2015рр. І на сьогодні цей режим дії, більш того, громадяни обох держав можуть перебувати в У/РФ без реєстрації до 90днів)

• Тузлинська криза (Криза 2003р.навколо побудови дамби російською стороною на 102км від східного кордону до о.Тузли, який до речі належав Кубанскій області до 1954р., щоб погнівить Україну, зараз разом з Кримом відійшов Раісе),

• угода про спільне використання Азовського моря 2003 р. (див.нижче)

• переговори щодо встановлення лінії державного кордону в Азовському морі та Керчинській протоці (див нижче),

• пакетний підхід у переговорах щодо лінії морського кордону (див нижче),

• російсько-український кордон в умовах російської агресії (див. нижче)

На початку 90-хх між Р і У утвердився принцип щодо визнання лінії державного адміністративного кордону за тим, що існував між УССР і РСФСР (угода від 19.11.1990 + угода про створення СНД від 08.12.1991+ «Декларація про повагу тер-ної цілісності і тп СНД» від 15.04.1994). АЛЕ: з одного боку визнаючи тер-ну цілісність У та адміністративний кордон 1990р., Росія починає висувати територіальні претензії. Так, в середині 90-х між У і Р утверджуються діаметрально протилежні підходи до визначення кордонів. Якщо У прагнула вирішувати цю проблему з існуючими нормами міжнародного права, то Росія намагалася нав’язати свої правила і реалізувати свої геостратегічні прагнення.

По-перше, 09.07.1993 РРФСР ухвалила постанову про «Статус м. Севастополь», за якою Севастополь – укр.місто, але з рос федеральним статусом (Звернення У до РБ ООН – РБ визнала цілісність У)

Потім Росію попустило у зв’язку із бажанням інтенсифікувати інтеграційні в СНД, вона ухвалила масштабний політичний договір «Про дружбу і співробітництво між РФ і У» від 31.05.1997р., але не хотіла ратифіковувати аж до 1998р.

В результаті, у 1998р. російська сторона нарешті визнала адміністративний кордон по суходолу, делімітувала, але не демаркувала. Для розмежування морських акваторій

вимагала додаткових угод. У тому ж, 1998р. Росія визнала за Азовським морем (а отже і за Керченською протокою) статус внутрішніх вод, що перебувають у спільному користуванні (тут можна пояснити які це має міжнар-правові наслідки).

У грудні 1999 року була створена переговорна група з питань правового статусу Азовського моря і Керченської протоки.

Наприкінці 2002р. було нарешті досягнуто домовленостей щодо делімітації сухопутних кордонів по ділянці Росія-Україна-Білорусь – До Азовського моря, що закріплювалося у договорі між РФ і У від 28.01.2003 (тут же було ще раз згадано про Азовське море як про внутрішнє). Це можна розцінювати як поразку нашої дипломатії, адже У могла скористатися положеннями Конвенції з морського права 1982р. і зробити води Азова міжнародними. Якщо б У наполягла на делімітації кордону через проведення серединної лінії по поверхні води, це б дозволило нам істотно змістити кордон на нашу користь (включивши Керч-Єникальский канал і о.Тузлу виключно під нашу юрисдикцію). Але в результаті ми отримали те, що РФ відмовляється визнавати фарватер Керч-Єникальского каналу територією У, запропонувавши його спільне використання. Також, за наполяганням РФ кордон було проведено лише по дну. Це, в свою чергу, дозволило спільно використовувати водні простори і шельф Азовського моря.

Суперечки щодо Керч-Єникальского каналу продовжуються і зумовлені наступним:

• Це єдиний водний шлях для великовантажних суден з Чорного моря ц порти Волго-Донського басейну;

• У одержує багато $$$ за судна, що проходять каналом (150-180млн із них 15млн – російські судна);

• Шельф акваторії має близько 120 перспективних родовищ, із низ нафти – 50 млн.т і газу – 150-200 млрд (дані за 2004р.) (На сьогодні на російські частині шельфу ведуть геолого-розвідувальними роботи "Роснефть", "ЛУКОЙЛ", "ЮКОС", "Газпром" і TotalFinaElf);

• Також виявлені покладі газогідратного метану, сірководню;

• Розподіл екологічних збитків;

• Боротьба з несанкціонованим рибальством;

• Перевезення контрабандних вантажів.

Відчуваючи слабкість У по вирішенню цих питань, РФ почала діяти і у 2003р. розпочалося будівництво греблі в Азовському морі, яка б мала сполучати станицю Тамань-Темрюкського району Краснодарського краю з о.Тузла (цей коварний план мав на меті продовжити кордон РФ на схід, щоб мати переваги при визначенні серединної лінії). Росія думала, що У не помітить, бо як раз підписували у 2003р. ЄЕП і всьо було зашибісь, але У почала срочно будувати пантон біля Тузли, роставляти демаркаційні знаки, зганяти прикордонників та проводити віськові навчання в Азовському морі. В результаті – знову новий раунд переговорів (2003р.) Україна наполягає на розмежуванні кордону по водній поверхні. 24.12.2003 – нова угода, нічьо нового, крім того, що судна 3-іх держав можуть проходититит лише за згодою обох сторін.

Наступний(3) етап. Робота спец.комісії Ющенко-Путін 2005 рік. РФ погодилися підписати єдиний пакет угод щодо кордонів, за якими акваторія Азовського моря розмежовувалася лінією держ.кордону, шельф Азовського і Чорного морів за серединною лінією, одночасно поєднуюи метод рівновіддаленості і пропорційності. Так, морський кордон набув вигляду ломаної лінії, що суперечить міжнародній практиці. РФ знову наполягала на спільному користуванні К-Є каналом та доступі до його навігаційної системи. Окремі угоди пакету мали регулювати питання судноплавства, екологічної безпеки, оборони.

Активізація євроінтеграційниз прагнень У в 2007-2008рр. знову актуалізувала питання кордонів. За активізації співробітництва У з НАТО проблема вийшла за межі двосторонніх відносин.

Після катастрофи у Керченській протоці 2007р. знову створено спільну робочу групу по подоланню наслідків катастрофи, а також делімітації кордонів – але знову 0 результатів.

Нарешті, у травні 2008р.на засіданні Підкомісії Укр-Рос Міждерж.Ком.(УРМК) затверджено координати точок повороту серединної лінії.

Етап 4. Пожвавлення діалогу (Яник при владі). Угода 2010р. «Про створення спільної демаркаційної комісї», а вже в 2012р. на рос-укр кордоні з’явився перший прикордонний стовп. В Ялті, в 2012р.підписали угоду про спільне використання К-Є каналу у дусі дружби і тп.

На даному етапі питання морських кордонів не вирішено, РФ продовжує ігнорувати попередні домовленості і маніпулювати цим питанням.

21 марта 2014 года, в связи с фактическим присоединением Крыма к России, глава МИД России Сергей Лавров заявил, что Керченский пролив больше не может являться предметом переговоров с Украиной. Таким образом, Российская Федерация в одностороннем порядке заявила о своём территориальном праве на Керченский пролив и остров Тузла. В июне 2014 года было принято решение о прохождении планируемого моста через Керченский пролив между Краснодарским краем и Республикой Крым через остров Тузла. Первый полуторакилометровый мост должен соединить дамбу, построенную в 2003 году, с Тузлой, второй мост должен соединить Тузлу с Крымским полуостровом. 1 октября 2014 года украинская сторона заявила о разрыве договора о строительстве моста через пролив.