30.Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 кк України)

Об’єктом злочину є здоров’я особи.

Об’єктивну його сторону характеризують: 1) діяння (дія або бездіяльність); 2) наслідки у вигляді середньої тяжкості тілесного ушкодження; 3) причинний зв’язок між зазначеними діянням та наслідками.

Як випливає з ч. 1 ст. 122, умисним середньої тяжкості тілесним ушкодженням визнається умисне тілесне ушкодження, яке: 1) не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст. 121, але при цьому 2) є таким, що спричинило тривалий розлад здоров’я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину. Злочин вважається закінченим з моменту настання вказаних у диспозиції ч. 1 ст. 122 наслідків.

Тривалим слід вважати розлад здоров’я строком понад 3 тижні (більш як 21 день).

Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину розуміється втрата загальної працездатності від 10% до 33% включно. Стійка втрата працездатності на одну третину працездатності або більше є ознакою тяжкого тілесного ушкодження і її спричинення в результаті умисного тілесного ушкодження слід кваліфікувати за ст. 121. Втрата загальної працездатності до 10% визнається незначною стійкою втратою працездатності і є ознакою умисного легкого тілесного ушкодження, відповідальність за яке встановлено ч. 2 ст. 125. Відсоток втрати працездатності визначається судово-медичною експертизою.

Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом.

Кваліфікованими видами умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження (ч. 2 ст. 121) є вчинення його з метою: 1) залякування потерпілого або його родичів; 2) їх примусу до певних дій.

31.Поняття та види злочинів проти волі, честі та гідності особи

У сучасних умовах державотворення в Україні захист прав людини все більше стає однією з домінант суспільного прогресу, основою якого є загальнолюдський аспект, загальнолюдські цінності. Дійсний прогрес, стратегічна мета якого є кардинальне оновлення та розвиток українського суспільства, його економічних, політичних, ідеологічних, правових і моральних підвалин, неможливий без належного забезпечення прав і свобод людини, в тому числі права на честь і гідність.

Конституція України у розділі II закріпила широкий та різноманітний за своїм змістом перелік природних та невідчужуваних прав людини і громадянина. До їх числа, зокрема, належать: право кожної особи на повагу до її гідності (ч. 1 ст. 28 КК), право на свободу та особисту недоторканність (ч. 1 ст. 29 КК). Розділ III Особливої час­тини КК містить норми, що передбачають кримінальну відповідаль­ність за злочини проти волі, честі та гідності особи (ст. ст. 146-151). Уперше в історії національного кримінального права було виділено цю групу злочинів в окремий розділ чинного Кримінального кодексу 2001 р. Зумовлювалося це необхідністю комплексного правового забезпечення охорони прав і свобод людини та громадянина.

Злочини проти волі, честі та гідності особи – це суспільно небезпечні та протиправні діяння, що спричиняють істотну шкоду волі, честі й гідності особи чи загрожують спричиненням такої шкоди.

Ураховуючи специфіку безпосередніх об'єктів, можна виділити такі групи злочинів проти волі, честі та гідності особи¹:

Перша група:

• незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146 КК) ;

• захоплення наручників (ст. 147 КК);

• підміна дитини (ст. 148 КК);

• незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст.151 КК);

Друга група:

• торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини (ст. 149 КК)

• експлу­атація дітей (ст. 150);

• використання малолітньої дитини для заняття жебра­цтвом (ст. 150¹ КК).