23. Поняття та система Особливої частини кримінального права

Кримінальне право складається з двох взаємопов’язаних частин (підсистем) - Загальної та Особливої. У Загальній частині визнача­ються основні ( відправні, вихідні) положення і складається із 15 розділів. В Особливій частині формулюються ознаки певних зло­чинів, визначаються види покарань та межі їх призначення. Особлива частина складається із 20 розділів.

Система Особливої частини кримінального права - це науково обґрунтоване розташування норм, які визначають відповідальність за ті чи ті злочини, за певними групами (розділами) залежно від спільності родового об'єкта, а також один щодо одного всередині кожної групи (розділу).

Особлива частина Кримінального кодексу — це система норм, що встановлюють, які саме конкретні суспільно небезпечні діяння (дія чи бездіяльність) є злочинами, та які види покарань і в яких межах можуть бути застосовані до осіб, які їх вчинили.

В Особливій частині КК наводиться вичерпний перелік злочинів, які заборонені кримінальним законом під загрозою покарання. Іншими словами, тільки діяння, передбачене відповідною статтею Особливої частини КК, може вважатися злочином. Найважливіший принцип будь-якого цивілізованого права, зокрема кримінального права України: немає злочину без вказівки щодо цього в законі (nullum crimen sine lege) — повністю втілюється в Особливій частині КК. Діяння, прямо в ній не передбачене, ні за яких умов не може тягти за собою покарання. Застосування кримінального закону за аналогією тут цілком виключається. Тому суд, розглядаючи справу, має точно керуватися приписами кримінального закону, що підлягають застосуванню в цьому конкретному випадку, і не може поширювати їх на діяння, що не охоплюється диспозицією відповідної статті Особливої частини КК. Суд зобов'язаний керуватися тільки прямими вказівками того закону, який передбачає відповідальність за цей злочин. Він не має права заповнювати, на свій розсуд, дійсно існуючі чи такі, що здаються існуючими, прогалини. Заповнення таких прогалин, тобто криміналізація діяння (віднесення його до кола злочинів), — виключна прерогатива законодавця. У частині 4 ст. 3 зазначено, що застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.

24. Поняття та загальна кримінально-правова характеристика злочинів проти основ національної безпеки України

Злочини проти основ національної без­пеки України - це передбачені кримінальним законом умисні суспільно небезпечні дії, що посягають на конституційний лад, суверенітет і територіальну недоторканність України.

До їх числа законодавець відносить:

• дії, спрямовані на насильниць­ку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення дер­жавної влади (ст. 109 КК);

• посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст.110 КК); державну зраду (ст. 111 КК);

• посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК);

• диверсію (ст. 113 КК);

• шпигунство (ст. 114 КК).

Злочини проти основ національної безпеки України є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, що забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конститу­ційний лад. Без належної кримінально-правової охорони цих соціаль­них цінностей неможливе нормальне функціонування держави та відповідних її інститутів. Без стабільності в суспільстві неможлива й ефективна боротьба зі злочинністю, тому в КК статті про відпо­відальність за злочини проти основ національної безпеки України подані в першому розділі Особливої частини.