Основні правила заготівлі лікарських рослин:

1. Збирати лікарську рослинну сировину треба в період найбільшого накопичення біологічно активних речовин у рослині (найбільше значення має фаза розвитку рослини).

2. Збирати лише окремі частини (органи) рослини, які містять біологічно активні речовини.

3. Під час збирання потрібно дотримувати охоронних заходів.

4. Надземні частини рослини слід збирати тільки в суху погоду після спадання роси.

5. Підземні частини можна викопувати і під час вологої погоди за деяким винятком (рослини, корені яких не миють).

6. Збирати треба ретельно, уникаючи потрапляння в зібрану сировину сторонніх домішок, забруднених, пошкоджених комахами та грибковими захворюваннями рослин.

7. Не слід збирати лікарські рослини поблизу шосе та залізничних колій.

8. Треба збирати тільки відомі рослини.

9. Отруйні рослини треба збирати окремо від інших видів.

ЛРС збирають під час максимального накопичення діючих речовин !

Фазу вегетації та термін збирання встановлюють експериментально, вивчаючи динаміку накопичення БАР. Крім того, існують загальні правила й обмеження: надземні частини ЛР (листя, квітки, трава, плоди) збирають у суху погоду, після того, як обсохне ранкова роса і до появи вечірньої; підземні органи — протягом усього дня. Зважаючи на зростання рівня забрудненості довкілля, встановлюється більш жорсткий контроль умов заготівлі з метою отримання споживачами екологічно чистої ЛРС. Заборонено збирати сировину на звалищах, смітниках, на полях і біля них, де проводяться обробки сільськогосподарських рослин отрутохімікатами, поблизу нафтопроводів, уздовж залізничних колій, на територіях, забруднених шкідливими виробничими відходами хімічних заводів, радіо­нуклідами, важкими металами, вздовж доріг з інтенсивним рухом автотранспорту у зв’язку з високою концентрацією відпрацьованих газів у повітрі; непридатні для збирання рослини з підвищеним вмістом нітратів. Збирають сировину лише із здорових, добре розвинутих рослин, не пошкоджених комахами і мікроорганізмами.

 Траву збирають під час або на початку цвітіння. Для поновлення зарості залишають на 1 м² декілька розвинених рослин. Перед сушінням із зібраної сировини видаляють сторонні домішки, здерев’янілі й товсті стеблові частини.

 Плоди, насіння заготовляють достиглими. Зазвичай скошують надземну частину рослини, сушать і обмолочують.

 Соковиті плоди знімають вручну, без плодоніжок, не порушуючи цілісності оболонки.

 Корені, кореневища й інші підземні органи заготовляють зазвичай восени, рідше — навесні, до початку вегетації. Викопують лопатами, вилами. Повзучі кореневища (аїр) виривають руками чи гачками. 

Бруньки заготовляють протягом зими і рано навесні, коли вони ще не рушили в ріст. Після підсушування на холоді з березових мітел обмолочують бруньки. Соснові бруньки зрізають з гілок у місцях санітарних вирубок. Забороняється заготівля бруньок без дозволу лісоохоронних організацій, поблизу населених пунктів, у паркових зонах, зонах відпочинку. 

Кору збирають під час сокоруху, до розпускання листя (квітень–початок травня). На молодих гілках і стовбурах після очищення від лишайників ножем роблять кільцеві надрізи на відстані 20–30 см, з’єднують одним-двома поздовжніми надрізами, кінчиком ножа чи дерев’яною лопаткою відділяють жолобоподібні частини. Перед сушінням видаляють сторонні домішки, шматки кори, товщі допустимих розмірів. 

Листя збирають, коли воно повністю сформувалось, зазвичай у фазі бутонізації та цвітіння рослини (його зрізають чи обережно обривають). Не можна збирати все листя, частину слід залишати, щоб рослина не загинула.

 Квіти обривають руками чи спеціальними совками (ромашка аптечна) на початку чи під час повного цвітіння.

Дослідженнями рослин в онтогенезі встановлено оптимальні терміни збирання сировини.

Збирання сировини треба проводити дуже старанно, уникаючи потрапляння в зібраний матеріал різних сторонніх домішок та інших частин тієї самої рослини, і з урахуванням раціонального її використання. Не слід збирати запилені або забруднені рослини, пошкоджені комахами чи грибковими захворюваннями.

Збираючи отруйні лікарські рослини (беладона звичайна, дурман звичайний, чемериця (різні види) та ін.), необхідно дотримуватись запобіжних заходів: не торкатися немитими руками обличчя, очей; закінчивши збирання отруйних рослин, старанно вимити руки з милом.

Правила збирання рослин окремих морфологічних груп лікарської рослинної сировини (отруйних) такі самі, як і неотруйних. Проте існують деякі особливості: під час збирання отруйної сировини не можна вживати їжу, торкатись руками слизових оболонок очей, рота; під час збирання отруйної сировини треба стояти за вітром. При роботі з отруйною сировиною потрібно захищати слизові оболонки носа і рота, працювати в спеціальному одязі. Відомі випадки професійного отруєння. У збирачів лікарських рослин при контакті з отруйними рослинами або потраплянні на шкіру їх соку може розвинутись гостре запалення, екзема, дерматит; відомі випадки отруєнь під час ручного збирання в спекотну погоду листків блекоти чорної, дурману звичайного, беладонни, при подрібненні сухих кореневищ чемериці Лобеля та ін. Під час роботи з плодами коріандру та листками м'яти у працівників починає бол­іти голова, настає загальна слабкість і запаморочення внаслідок вдихання парів ефірної олії.

Дія отруйних рослин різноманітна. Одні з них уражують центральну нервову систему, інші справляють подразнювальну дію на слизові оболонки травного каналу, спричинюють порушення сер­цевої діяльності та дихання, порушення в сечовидільній системі, патологію вагітності, аборт та ін. При гострих отруєннях дуже швидко може настати порушення основних життєвих функцій організму.

При отруєнні лікарськими рослинами потрібно негайно надати першу допомогу. У випадку кишкового отруєння треба викликати блювання і промити шлунок (дати потерпілому випити 5—6 склянок теплої води з сіллю або 0,1% розчин калію перманганату). При отруєнні маком блювотні засоби неефективні. При отруєнні конвалією, наперстянкою, горицвітом весняним блювоту викликати не можна. Для запобігання всмоктуванню отрути треба прийняти активоване вугілля або суміш 1—3 білків яєць із 300—500 мл молока або води, а через 20—30 хв викликати блювання і випити послаблювальне. До приходу лікаря потерпілого треба вкласти в ліжко. При потраплянні соку отруйної рослини на шкіру, уражені ділянки декілька разів промивають водою з милом і протирають 2% розчином калію перманганату. При послабленні дихання роблять штучне дихання, при послабленні пульсу потерпілому дають міцний чай або каву.

На якість лікарської сировини впливають антропогенні чинники. У лікарські рослини можуть потрапити токсиканти — газоподібні викиди, пил промислових підприємств і токсиканти із забрудненого грунту. Найбільшою небезпекою для організму людини є декілька груп ксенобіотиків (чужі організмові речовини): важкі метали, пестициди, нітрити, нітрати, нітрозаміни, група канцерогенних сполук (головним чином поліциклічні ароматичні вуглеводні), радіонукліди, миш’як. Тому при виборі районів і місць для заготівлі рослинної сировини необхідно враховувати екологічний стан довкілля.

Збираючи лікарську сировину, необхідно дбати про збереження заростей дикорослих рослин і уникати хижацьких способів збирання, які можуть призвести до повного зникнення деяких видів у даній місцевості. Наприклад, якщо збирати дикорослу валеріану до її обсіменіння, то вона потім не відновлюватиметься. Не можна збирати колоски лікоподію, вириваючи разом із гілками всю рослину, бо вона дуже повільно відновлюється.

Щоб зберегти природні зарості, треба в місцях збирання сировини залишати частину заростей у вигляді насінників і дотримувати правил збирання окремих видів лікарських рослин.

ІV. Охорона ресурсів.

ЛР — це всенародне багатство, що потребує охорони від винищування й безмірної експлуатації. Останнім часом велика небезпека загрожує рослинам, які користуються підвищеним попитом населення, а також рідкісним видам ЛР. Щоб запобігти зменшенню запасів потрібно раціонально використовувати масиви й зарості дикорослих рослин. Не можна заготовляти ЛРС рік у рік на одних і тих же місцях, щоб не було повного винищення рослин. Усі, хто заготовляє ЛРС, повин­ні знати, як розмножуються рослини: насінням або кореневищами, надземними повзучими пагонами, цибулинами. Певну частину однорічників, що розмножуються насінням, слід лишати незайманою для відновлення наступного року. Якщо рослина розмножується корінням, то надземну частину можна збирати всю, не пошкоджуючи коренів. При заготівлі коренів і кореневищ слід обов’язково частину рослин лишати для відновлення й плодоношення. Після збирання рекомендується струсити насіння чи залишити частинку кореневища після викопування і пригорнути землею. Кору збирають по можливості на ділянках під час санітарних вирубок чи проріджень лісових насаджень. Бруньки сос­ни і берези також слід заготовляти з дозволу лісоохоронних органів. Не можна зрізати верхівкові бруньки на молодих насадженнях сосни. Збирання ЛРС із рослин, яких обмаль у певній місцевості, можливе після їх повного дозрівання і розповсюдження на більшому просторі.

Для поновлення запасів л.р. необхідно під час заготівлі дотримуватись таких правил:

• траву зрізати без грубих приземних частин;

• не слід виривати рослини з корінням, оскільки така «заготівля» призводить до пов­ного знищення; не можна зривати чи повністю зрізати листя з рослини; коріння й кореневища дозволяється заготовляти лише після достигання й осипання насіння;

• частину коренів і кореневищ бажано залишати в ґрунті для відновлення рослин.

Якщо у місцевості велика кількість певного виду лікарської рослини, збирати сировину слід так, щоб на 4 м² залишалося з десяток особин цього виду.

Календар збору лікарських рослин

Назва лікарської сировини Місяць збору 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 Аїр, корневище                         Алтея, корінь                         Березові бруньки                         Бузина, цвіт                       Валеріана, корневища                         Глід, плоди                         Грицики                         Горобина, плоди                         Оман, корневище                       Дуб, кора                       Звіробій, трава                       Золототисячник, трава                         Кропива, листя                         Крушина, кора                         Кукурузні рилця                         Калган, корінь                         Квасоля, лушпиння                       Кріп, плоди                         Липа, цвіт                         Материнка, трава                         Підбіл звичайний, лист                         Полин, трава                         Пижма, квіти                       П дорожник, лист                         Календула, квіти                         Ромашка, апт. квіти                         Пустирник, трава                         Соснові бруньки                         Спориш, трава                       Сушениця, болотяна                         Череда, трава                         Чистотіл, трава                         Чорниця, пагони                         Безсмертник пісчаний, квіти                         Хвощ польовий, трава                       Фіалка трьохколірна, трава                         Шипшина, плоди

V. Первинна обробка сировини.

Перед сушінням сировина підлягає первинній обробці. При цьому відкидають сторонні рослини або непотрібні частини тієї ж самої рослини (скажімо, стебла в листковому товарі, листки у квітковому і довгі квітконіжки або черешки листків, дерев’янисті стебла тощо), а також пошкоджену комахами та грибками сировину. Часто товсті корені й кореневища розщеплюють, іноді очищають від кори. Період між збиранням сировини і розкладанням її для сушіння не повинен перевищувати 1 –3год.

Відразу після збору видаляють інші частини рослини, також пошкоджені комахами і мікроорганізмами. Потім відділяють залишки стебел, прикореневих листків, відмерлі залишки коренів і кореневищ, струшують землю. Більшість коренів промивають у холодній проточній воді, склавши в плетену корзину, не допускаючи тривалого перебування у воді. Найкраща тара для перенесення сировини до місця сушіння — корзини, дерев’яні ящики чи мішки з тканини. Сировину в тарі слід розпушити й протягом 2–3 год доставити до місця сушіння чи розкласти в затінку на тканині, брезенті. Перед сушінням видаляють сторонні домішки. Органічні домішки у ЛРС — це сторонні органи цільової рослини, які не вважаються лікарськими, або сторонні частки рослинного походження, які не мають відношення до цільової рослини. До мінеральних сторонніх часток належать камінчики, пісок, земля, глина тощо.

VІ. Сушіння ЛРС. 

Сушіння сировини — це одна з найважливіших операцій, яка забезпечує якість сировини. Завдання правильного сушіння полягає в тому, щоб якомога швидше припинити руйнівну дію ферментів або зменшити її до мінімуму. Сушіння рослин — це своєрідний метод їх консервування шляхом оптимального зневоднення. Дієвість ферментів перебуває в тісному зв'язку з динамікою водного дефіциту. Чим нижча температура сушіння і повільніше віддається клітинна волога, тим активніші ензиматичні процеси. І навпаки, при повільному відмиранні клітин з біологічно активними речовинами можуть відбуватися двоякі явища. В одних випадках спостерігається руйнування діючих речовин; у цьому відношенні нестійкими є глікозиди (особливо серцевої групи), алкалоїди, які в своїй молекул і мають складноефірні угруповання, та деякі інші сполуки. В інших випадках вони накопичуються, наприклад, у деяких ефіроолійних рослин і рослин, що схильні утворювати біогенні стимулятори.

Більшість видів сировини сушать при температурі 50 – 60⁰С. Сировина, багата на аскорбінову кислоту, потребує швидкого сушіння при 80 – 90⁰С, бо при повільному сушінні вітамін руйнується. Ефіроолійну сировину сушать повільно при температурі 25 – 30⁰С.

Для кожного виду або групи сировини є свої оптимальні умови сушіння, встановлені експериментально. Враховуючи морфолого-анатомічну структуру сировини, її хімічний склад, ступінь стабільності діючих речовин, вибирають той чи інший спосіб сушіння.

Використовують декілька методів сушіння ЛРС.

Застосовують натуральні (сонячний, тіньовий) і штучні (тепловий) методи сушіння.

Зібрана сировина містить 70–90% вологи, а суха — 10–15%.

 Без штучного нагріву: повітряно-тіньове, на відкритому повітрі, у затінку, під наметом, на горищах.

Сонячне сушіння. На сонці сушать кору, корені, насіння, деякі ягоди або пров’ялюють корені, плоди шипшини, ягоди чорниці перед завантаженням у теплові сушарні, що значно прискорює сушіння і зберігає ягоди від грудкуватості.

Трави, листя, квітки не можна сушити на сонці, бо пряме сонячне проміння руйнує хлорофіл у зелених частинах рослин і сухе листя та трави жовтіють. Красильні речовини квіток руйнуються, вони вигоряють і блякнуть. Сировина стає непридатною до вживання.

Тіньове повітряне сушіння. Тіньовому сушінню піддають зелені частини рослин; при цьому добре зберігається природний колір стебел, листків і квіток.

Сировину розкладають на сітках тонким шаром і обережно ворушать.

Перша і обов’язкова умова якісного сушіння в закритих приміщеннях — це постійна і швидка заміна вологого повітря свіжим, тобто потрібне добре вентилювання приміщення.

Повітряні сушарки обладнують стелажами з рамами, на які натягнуто рідке полотно чи металеву сітку. Сушіння в повітряних сушарках, сушильних повітках і на горищі відбувається повільніше, але забезпечує кращу якість сировини.

Сушіння штучним обігріванням (теплове сушіння). Теплове сушіння має ряд переваг перед повітряним. У спеціальних сушарнях регулюють температуру відповідно до особливостей кожного виду сировини; процес висушування відбувається значно швидше, ніж при повітряному сушінні.

Сушарки зігрівають водою, парою чи опалювальним газом. Обов’язкова вентиляція для видалення вологи. Сировину, яка містить ефірні олії, слід сушити при температурі 30–35 °С шаром 10–15 см, щоб не допустити випаровування ефірної олії (листя м’яти перцевої, шавлії, кореневища з коренями валеріани, суцвіття ромашки тощо). Сировина, що містить глікозиди, сушиться швидко при температурі 50–60 °С для запобігання ферментативному гідролізу. Сировина, що містить аскорбінову кислоту, сушиться при температурі 80–90 °С (плоди шипшини). Втрата у масі під час висушування становить: бруньки — 65–70%, квітки — 70–80%, листя — 55–90%, трава — 65–90%, корені, кореневища — 60–80%, кора — 50–70%, плоди — 30–60%, насіння — 20–40%. Сушіння вважається закінченим, якщо корені, кореневища, кора, стебла ламаються від згинання, листя й квітки розтираються на порошок, плоди не склеюються в грудку і від натискання розсипаються. 

Лікарську рослинну сировину висушують до “повітряно-сухого стану”. Залежно від виду сировини залишкова вологість коливається в межах 10 – 14 %. Для ягід, багатих на вуглеводи, вона може бути більшою (для чорниці — 17 %, для ялівцю — до 20 %).

Суху сировину перевіряють на злам: якщо корені, кора, стебла трави не гнуться, а з тріском ламаються, сушіння закінчують.