Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Pravoznavstvo_navchalny_posibnik_2014.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
1.33 Mб
Скачать

5. Юридичні властивості Конституції України як Основного Закону держави

Передусім слід відзначити, що Конституція України є елементом системи нормативних актів. Вона не може бути винесена за межі чинного права, оскільки є складовою позитивного права, і в той же час – специфічним законодавчим актом. Більше того, Конституція є основою галузей національ­ного права і всієї правової системи України.

Друге. Конституція України – це особливий нормативний акт – Основний Закон Української держави.

Третє. Конституція України – це найвищий за юридичною силою правовий акт.

Четверте. Конституція України – це безпосередньо діюче право.

П’яте. Конституція містить норми виключно конституційного права, які одночасно можуть бути основою галузевих правових норм, тобто Конституція є базою поточного законодавства.

Шосте. Конституція України, як й інші конституції цивілізованих країн повинна бути юридичним вираженням обмеження державної влади.

Сьоме. Конституції України притаманний нормативний характер.

Восьме. Конституція України закріплює в узагальненому вигляді поло­ження, які мають найбільш важливе значення для життя суспільства на даному етапі.

Дев’яте. Конституція України має установчий характер.

Десяте. Властивістю Конституції України є особливий порядок її прийняття, доповнення і зміни.

До юридичних властивостей Конституції України належать також відносна її стабільність, а з точки зору її зовнішньої юридичної форми – писана форма Конституції України.

6. Громадянство України: поняття, підстави набуття та припинення

Основна частина населення України – це особлива категорія фізичних осіб – громадян. Правовий статус їх суттєво відрізняється від статусу інших осіб, що проживають в країні.

Громадянство – це стійкий правовий зв’язок з державою, необмежений у часі і просторі, заснований на юридичному визнанні державою певної особи своїм громадянином; як наслідок, обумовлюються взаємні права й обов’язки громадян і держави у випадках, указаних у законі.

Цей зв’язок проявляється в розповсюдженні на цю особу суверенної влади держави незалежно від місця її проживання.

Юридичні норми, що регулюють громадянство, поділяються на групи:

1) норми Конституції – ст.ст. 4, 25, 26. Тут закріплено принципи громадянства (єдність громадян, рівного громадянства, захист громадян за кордоном);

2) Закон «Про громадянство України» від 18 жовтня 1991 року, що регулює на основі Конституції порядок визнання, придбання і втрати громадянства;

3) підзаконні акти, що регулюють процесуальні та інші питання, безпосередньо пов’язані з громадянством.

Більшість держав, зокрема й Україна, виходять із визнання виключності громадянства. У ст. 10 Закону «Про громадянство України» говориться: «За особою, яка є громадянином України, не визнається належність до громадянства іншої держави». Україна не визнає і подвійного громадянства (біпартизму) – ст. 1 Закону.

Законодавство України, як і законодавства інших держав, закріплює порядок надання громадянства окремо для дітей (за народженням) і для дорослих (у порядку натуралізації – ч.ч. 1 і 3 ст. 12 Закону).

Другим найбільш поширеним способом набуття громадянства є так зване прискорення, або набуття громадянства в порядку натуралізації, тобто надання органами влади громадянства особі, яка про це просить.

Утрата громадянства, тобто утрата правового зв’язку особи з даною державою, можлива за таких підстав: унаслідок виходу з громадянства за власним бажанням (експатріація), примусове позбавлення державою громадянства особи, яка набула його при народженні (денаціоналізація), або примусового позбавлення громадянства та натуралізованих осіб (денату­ралізація). Громадянство може бути також припинено на основі міжнародного договору або за іншими підставами, передбаченими законом (ст. 19 Закону).

Позбавлення громадянства має персональний характер і зазвичай є санкцією держави щодо особи, яка припустилася протиправної поведінки. Як правило, такі заходи вживаються тільки щодо натуралізованих громадян і лише протягом відносно невеликого терміну після натуралізації (ФРН, Іспанія). В Україні Конституція і Закон «Про громадянство» такої міри не передбачають.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]