71. Флористичний склад фітоценозу

Флористичний склад визначає особливості та зовнішній вигляд фітоценозу. Дослідження флористичного складу І це основа фітоцс- нотичних досліджень.

Кількість видів, що входить до складу фітоценозу, називається ви­довим флористичним багатством.

Видове флористичне багатство — це повний список видів рослин, що утворюють фітоценоз.

Кількість видів у даному фітоценозі, які ростуть на одиниці площі (їм² або 100 м²), називають видовою насиченістю фітоценозу.

Фітоценози, які належать до різних асоціацій, дуже різко відріз­няються за видовим багатством. Так, в умовах великої засоленості або значної сухості ґрунтів можуть рости фітоценози, що складаються з одного виду вищих рослин. їх називають чистими заростями. Напри­клад, чисті зарості сарсазану (.Halocnemum strobilaceum) на солоних по­верхнях або чисті мангрові зарості (Rizophora mangle) в припливно-ві­дпливному поясі морів і океанів. Такі фітоценози не є колоніями, адже поряд з одним видом вищих рослин до їх складу належить багато ви­дів нижчих рослин. Прикладом фітоценозів з надзвичайно великою кількістю видів вищих рослин є тропічні ліси. Скажімо, у лісах Шрі- Ланки тільки деревних порід нараховується більш ніж 1500 видів, а в лісах басейну річки Амазонка — близько 2500. Крім видового різнома­ніття, тропічні ліси характеризуються також великою насиченістю видів. Так, у тропічних лісах Західної Африки на площі 100 м² може рости близько 100 видів вищих рослин, не враховуючи епіфітів. Іноді в несприятливих, на перший погляд, умовах формуються досить різ­номанітні за видовим складом фітоценози. Дослідженнями, проведе­ними в ефемеровій пустелі поблизу Ташкенту, виявлено на 1 м² площі більше 5000 екземплярів рослин, які належали до 47 видів. Видовий склад і особливо видова насиченість вищими рослинами у фітоцено­зах України невелика. Наприклад, у темних ялинових і букових фіто­ценозах на площі 100 м² можна виявити не більше ніж 10 видів квіт­кових рослин, а на луках степової зони — до 100 видів.

Вивчаючи фітоценоз, у список рослин звичайно вносять усі види рослин, але при одноразовому обстеженні видовий склад визначити неможливо. Деякі види мають дуже короткий період розвитку, а більшу частину року проводять у вигляді насіння або підземних органів. Однак чим повніше вивчений видовий склад фітоценозу, тим більше даних ми отримуємо для аналізу взаємозв'язків між рослинами, для визна­чення стану самого угруповання та абіотичних факторів. Так, скажімо, наявність на луках білоусу стиснутого або мички (Nardus stricto) вказує на деградацію ґрунтів, а перстача прямостоячого (Potentilla erecta) — на зниження багатства ґрунту. Наявність у фітоценозі представників родів ліщина (Corylus), бузина (Sambucus), черемха (Padus) свідчить про під­вищене багатство фунту Наявність тих чи інших видів може також вка­зувати на напрями зміни угруповань. Якщо в ялиновому лісі росте в трав'янистому покриві копитняк і анемона дібровна - це означає, що раніше на цій території був фітоценоз дібровного типу.

Видова насиченість фітоценозів зростає від арктичних пустель і ту­ндри до широколистяних лісів і північного степу, потім знову знижу­ється до мінімуму в пустелях, знову зростає у саванах, лісах лаврового типу та вологих тропічних лісах. Визначаючи видову насиченість, слід, правильно вибирати одиницю площі, на якій вона визначається. У пів­нічному степу (де переважають трав'янисті рослини) цей показник буде над то високим навіть на 1 м² — до 80 видів, а у вологому тропічному лісі видова насиченість на 1 м² буде занадто низькою і не буде об'єктивно характеризувати існуючі там рослинні угруповання. У разі зростання розмірів облікових ділянок у тропіках показник видової насиченості буде збільшуватися. Видову насиченість фітоценозу визначають:

• шляхом окомірної оцінки в балах;

• числовим методом після визначення кількості особин кожного виду рослин на пробних площах або на облікових ділянках.

Прикладом окомірної шкали оцінки видової насиченості фітоце­нозу є досить поширена чотирибальна шкала О. Друде, у якій викори­стовуються спеціальні символи:

• soc (socials) — рослини змикаються своїми верхніми частинами і утворюють своєрідний фон;

• сор_г (copiosae) - рослини дуже поширені;

• cop2 - рослини поширені;

• сор_х-рослини зустрічаються досить часто;

• sp(îparsae) — рослини зустрічаються у невеликих кількостях, іноді розсіяно;

• sol (solitariae) — зустрічаються одинокі рослини.

Сучасні дослідники найчастіше використовують шкалу Друде, як і

інші окомірні шкали, лише під час маршрутних досліджень, коли необ­хідно зробити хоча б приблизний опис існуючих фітоценозів або загальний опис рослинності. Окомірні шкали дають безмасштабну, дуже приблизну оцінку видової насиченості фітоценозів. Більш об'єктивними є числові методи прямого обліку. Оцінка видової насиченості фітоценозу здійснюється шляхом підрахунку на одиниці площі кількості особин, їх маси чи проективного покриття. З цією метою у найбільш характерних (це досить суб 'єктивний момент даних методів) фітоценозах закладаються пробні площі, на яких і здійснюють облікові роботи. Пробні площі мож­на розташовувати рівномірно або шляхом випадкового розміщення в усій генеральній сукупності фітоценозів, що вивчаються.

рівних умов буде

Видове багатство рослинних угруповань залежить від багатьох фак­торів: від кліматичної зони, видового багатства флори регіону, від умов навколишнього середовища, від ступеня впливу людини тощо. Видо­ве багатство і видова насиченість фітоценозу залежать від часу існу­вання даного фітоценозу.

Чим старіші фітоценози, тим вища за інших кількість видів, що входять до його складу.

Види, що входять до складу фітоценозів, можуть бути об'єднані в групи за різними ознаками:

• за еколого-флорисгичними особливостями;

• за господарським призначенням;

• за систематичним складом;

• за географічним поширенням;

• за походженням тощо.

Найпростіші угруповання — за господарським призначенням і за географічним поширенням. За господарським призначенням трав'янисті рослини найчастіше поділяють на чотири групи:

1. злаки;

2. бобові;

3. осоки;

4. різнотрав'я.

Представники цих груп відрізняються особливостями кормового використання рослин. Поділ рослин за господарським призначенням залежить від особливостей господарської діяльності в регіоні. Напри­клад, для Прикаспійського степу запропоноване таке групування:

• злаки;

• полин;

• сухі солянки;

- осоки;

- соковиті солянки;

- бобові;

- весняні ефемери;

- і інші трави та напівчагарнички і чагарники;

• і отруйні рослини.

Дане групування за господарською ознакою важливе для освоєн¬ня степових фітоценозів.

Види, які входять до складу фітоценозу і мають схожі ареали, об'єд-нуються в групи, що відображають географічні елементи флори.

У фітоценозі може бути елемент степової флори Європи — понтич- ний, європейських широколистяних лісів - неморальний, темнохвой-них лісів - бореальний. Подібний аналіз флори дозволяє краще зро-зуміти походження та розвиток фітоценозів.

Для розуміння будови та сутності фітоценозу необхідні знати кількісну участь видів у фітоценозі.

Домінантний вид — це вид, який представлений в угрупованні значною кількістю екземплярів.

Асектатори — це види, які не є домінантними, чисельність яких у фітоценозі незначна.

Домінантні види звичайно є елементами фітоценозу, що формують середовище, особливо якщо вони є сильними едифікаторами. Домінанти та асектатори часто мають різну вибагливість до тих чи інших екологічних умов, але водночас ростуть на одній і тій самій площі. Так, під першим ярусом деревних порід ростуть інші, тіньови-тривалі деревні породи, під наметом яких знайшли своє місце ще більш тіньовитривалі рослини (рис. 12.4). Домінантні види можуть знаходитися на всіх рослинних ярусах. Так, у чотирьохярусному лісі (сосна звичайна — крушина ламка — чорниця - зелені мохи) є чотири домі-нанти, які панують у відповідному ярусі. Кількісна участь виду у фі-тоценозі визначає як його роль, так і ступінь впливу на інші живі організми та на неживу природу.