56. Будова лісу

Навіть той, хто є не фахівцем у лісовому господарстві, прогулюю­чись лісом, помічає в ньому деякі відмінності: різні деревні породи, різноманітність видового складу рослин, різний вік дерев, деяка їх за­гущеність або, навпаки, зрідженість тощо. Тому в спеціалістів виник­ла необхідність у визначенні певних ознак, характеристик або елемен­тів лісу, які характеризують його морфологію (будову). Найголовні­шими з-поміж них є:

• насадження - лісовий фітоценоз, елементарна, порівняно одно­рідна ділянка лісу, яка зайнята деревною і супутньою їй лісовою рослинністю;

• деревостан - сукупність дерев, що утворюють порівняно однорід­ну ділянку, основний компонент насадження;

• підріст - молоде покоління деревних рослин під наметом лісу або на лісосіках, яке здатне вийти в перший ярус насадження, замі­нюючи собою материнський деревостан;

• підлісок — чагарники та окремі низькорослі деревні породи, які з певних причин (біологічних і клімапачних особливостей) не здатні досягти першого ярусу деревостану;

• живий надґрунтовий покрив — це трав'янисті рослини, напівкущі, мохи, лишайники, які вкривають ґрунт під наметом лісу, на лісо­сіці або згарищі;

• підгін — деревні породи та чагарники, які беруть участь у створенні умов для покращення умов росту деревних порід деревостану;

• відпад — частина дерев, які відмерли внаслідок внутрішньовидової та міжвидової конкуренції;

• позаяруснарослинність — сукупність різних рослин (ліан, мохів, ли­шайників) , які ростуть або розміщуються в різних ярусах деі>евостану;

• лісова підстилка - надґрунтове утворення, яке формується під на­метом лісу з опаду (листя, шпильки, гілки, кора, плоди, мертві за­лишки лісової рослинності) наземних ярусів лісового біоценозу;

• ризосфера — товща ґрунту, пронизана кореневими системами лі­сових рослин.

Основним компонентом будь-якого лісу є деревостан, який, у свою чергу, має свої ознаки:

• походження;

• склад;

• форма;

• вік;

• бонітет;

• повнота;

• зімкнутість;

• густота;

• тип лісу.

Деревостани за походженням можуть бути природними (вегета­тивними і насіннєвими) і штучними.

Склад деревостанів визначається основними деревними порода­ми. Вони бувають:

• чисті — такі, що утворені однією дер евною породою;

• мішані — складаються з двох і більше основних деревних порід.

57 . Фітоекологія як наука – етапи становлення та розвитку. Вклад вітчизняних та зарубіжних вчених у її розвиток.

Рахується, що витоки сучасної фітоекології йдуть з древньої Греції. У багатьох грецьких філософів (Геракліта, Гіппократа, Аристотеля, Теофраста Ерезійського) були повідомлення екологічного характеру. Скажімо останній, який рахується “батьком ботаніки”, описував особливості росту рослин у різних умовах середовища, залежність їх форм і особливостей росту від грунту та клімату. Він поділяє рослини за їх життєвими формами (без визначення даного термін) на дерева, чагарники та трави. Він приймав участь у походах Олександра Македонського і це дозволило йому спостерігати за змінами зовнішнього вигляду рослин під впливом змін умов зростання. Матеріали своїх спостережень вчений виклав у багатотомних виданнях, які дійшли до нашого часу: «Природна історія рослин» у 10 томах і «Про причини рослин» у 8 томах.Грецькі філософи – Анаксимандр, Ксенофан, Емпедокл (V1–V віки до нашої ери) висунули перші теорії про походження рослин і тварин, а також намагалися пояснити процеси живлення та росту живих організмів. Зараз ми можемо віднести ті чи інші матеріали до екологічного напрямку. Втім, на мій погляд, стверджувати, що екологія зароджувалася як наука у давнину, було б не вірним. Напевне лише у кінці XIX століття екологія взагалі та фітоекологія безпосередньо, почали формуватися як наука. В першу чергу це становлення пов’язують з іменами російських вчених: В.В. Докучаєвим, Г.Ф. Морозовим, В.М. Сукачовим, українських: Г.М. Висоцьким, П.С. Погребняком. Помітне місце в екологічних дослідженнях займають наукові наробки німецьких вчених Е. Геккеля, Р.

Окремі питання екології рослинних організмів ми зустрічаємо у дуже давніх письменах і у Китаї, і в Індії, і в Єгипті, і в Греції. Теофраст, наприклад, запропонував групи рослин, котрі ми зараз називаємо “екологічними групами”:

• морські водні;

• морські прибережні;

• глибоких прісних вод;

• прибережних мілководь озер;

• вологих берегів потоків;

• боліт.

Значно менше і значно пізніше формувався другий напрямок фітоекології – екологія популяцій. Перші вживання терміну популяція відносять до Томаса Мальтуса (1766-1834 рр.), який вживав його аналізуючи розвиток популяції людей. Пізніше він використовувався Ч. Дарвіном, у концепсії впливу перенаселення тварин в популяціях на боротьбу за існування. І в подальшому досить довго популяційна екологія розвивалася за рахунок вивчення тваринних об’єктів. Незважаючи на те, що дослідження Т. Мальтуса не торкалися рослин, його ідеї можна повністю перенести й на рослинний світ. Так, він стверджував, що швидкість розмноження організмів велика, але їх кількість зостається приблизно постійною, що, в свою чергу, вказує на відмирання частини їх (тобто існує між ними конкуренція). Крім того, дослідник доводив, що всі організми мінливі, що не існує двох абсолютно схожих особин, що виживуть ті, котрі краще пристосовуються до умов існування. Ніша екологічна – функціональне місце вида в екосистемі, яке визначається прямими та зворотніми зв’язками з іншими видами, що входять в екосистему, та абіотичними факторами середовища.

Трофічний ланцюг – ряд видів організмів, пов’язаних один з одним харчовими відносинами, що створюють певну послідовність у передачі речовин та енергії. Трофічні ланцюги відображають основні етапи біогенного круговороту речовин у природі, об’єднують види в угрупування. Основою трофічного ланцюга є рослинна органічна речовина, яку асимілює наступна ланка. Енергія, яка отримується від попередньої ланки організмів, використовується організмом у різних процесах життєдіяльності, перетворюючись на тепло, що розсіюється, а також йде на побудову речовин тіла тварини. В результаті втрати енергії кількість (маса) органічної речовини, що утворюється на кожному наступному рівні, пропорційно різко зменшується (правило екологічної піраміди). Трофічні ланцюги складалися у процесі історичного розвитку органічного світу і є однією з характеристик взаємопристосування організмів у природі. Порушення умов існування відбивається на стані та чисельності одного (або декількох) видів, що призводить до змін у всьому трофічному ланцюгу. Велике значення в пізнанні угрупувань зіграли праці відомого російського лісівника Г.Ф. Морозова. В науковій діяльності вченого головною була розробка вчення про ліс, до якого він прийшов поступово, після проведення широких досліджень з біології лісових порід, біології насаджень, грунтознавства. Він розробив вчення про типи насаджень і зміни деревних порід. Морозов Г.Ф. писав: «…природа лісу складається з природи порід, природи їх поєднань, природи умов місцезростання». Тип насадження, за Г.Ф, Морозовим, – поняття лісівничо-географічне і зв’язаний з певною кліматичною зоною, а потім з типом рел’єфу і грунтово-геологічними умовами. Наукові роботи вченого мали сильний вплив на розвиток геоботаніки і фітоценології.

Важливу роль в подальшому розвитку фітоекології та географічної концепсії біосфери відіграли праці російського вченого В,М. Сукачова. До сучасної концепсії біосфери вчений прийшов від свого вчення про фітоценози, які він розглядав як динамічні системи, що знаходяться в стані постійних змін і розвитку. Поступово Сукачов В.М. прийшов до поняття «біогеоценоз», як найменшої частинки біосфери. «Біогеоценоз, – писав він, – являє собою будь яку ділянку земної поверхні, де на певному відрізку біоценоз і відповідна йому частина атмосфери, літосфери, гідросфери та педосфери зостаються однаковими, з однорідним характером взаємодії між собою, і тому в сукупності утворюють єдиний внутрішній взаємообумовлений комплекс». Крім того, вчений розробив класифікацію рослинних угрупувань, в основу якої поклав переважаючі в кожному конкретному випадку види. Скажімо у Поліссі України часто зустрічається сосняк-чорничник – це лісове угрупування з переважанням у деревному ярусі сосни звичайної та поширенням під деревним наметом чорниці; сосняк-зеленомоховий – це угрупування з переважанням тієї ж деревної породи, але під її наметом створюють покрив зелені мохи (дікранум, плеуроцій Шребера); сосняк-біломоховий – це угрупування характерне поширенням у надгрунтового покриву з лишайника (оленячий мох) під деревним наметом з сосни.