5. Пожежі та їх вплив на фітоценози

Як уже зазначалося, пожежі — це один з перших руйнівних способів впливу людини на рослинність. У наш час причиною виникнення 90— 98% загорань лісових або степових угідь є діяльність людини. Навіть тоді, коли людина використовує пожежі цілеспрямовано, для досяг­нення певної мети (наприклад, зустрічний пал під час тушіння верхо­вих пожеж, спалювання сухої трави та чагарників для підвищення продуктивності пасовищ тощо), вони призводять до знищення або значного пошкодження фітоценозів.

Розрізняють низові, верхові та підземні пожежі. Під час низових пожеж згорають суха трава, опале листя та хвоя, лісова підстилка, тра­в'янисті рослини, чагарнички та іноді чагарники. Таким чином, зни­щуються нижні яруси лісових фітоценозів і опалюється кора деревних порід, що часто також призводить до їх загибелі. Найбільш чутливи­ми до опалення є ті види, які мають тонку кору (клени, бук, ялиця) та молодняк, знищення яких спричиняє зниження можливостей їх від­новлення. Під час низової пожежі згорають корені рослин, які знахо­дяться в лісовій підстилці, порушуються мікробіологічні процеси в ґрунті, підвищується мінералізація органічних решток, зменшується кількість органічних речовин, різко знижується кількість Нітрогену та зростає кількість нерозчинних солей.

Під час верхових пожеж згорає вся лісова рослинність, а вплив на ґрунтові процеси значно більший, ніж під час низових. Низові пожежі виникають як у лісових, так і в лугових фітоценозах, а верхові властиві лише лісовим.

Під час підземних пожеж вигорають горючі матеріали (торф) під земною поверхнею, що призводить до повного знищення існуючих на цій площі рослинних угруповань.

Найбільш пожожонебезпсчними є хвойні насадження порівняно з листяними та ті, що ростуть у сухих умовах. У Поліссі України висо­ку пожежну небезпеку мають сухі бори зі зростанням у нижньому ярусі

лишайників, брусниці, вересу Зі збільшенням вологості місцезрос­тання пожежна небезпека знижується. Тому в сосняках-зеленомош­ийках, сосняках-довгомошниках, сосняках-сфагнових пожежі вини­кають значно рідше. Це дозволило вченим розробити шкалу природної

пожежної небезпеки лісів Полісся України, яка дуже необхідна для ор­ганізації протипожежних заходів (табл. 10.2). За допомогою цієї шка­ли можна визначити, у яких типах лісу та в яку пору року можна чека­ти виникнення пожежі.

Екологічні наслідки лісових пожеж різноманітні. Вони не лише призводять до знищення існуючих фітоценозів, а й до появи шкідни­ків, які знищують насадження, що залишилися. Пожежі переривають хід природних сукцесій, збільшують тривалість періоду досягнення клімаксу. На півночі Євразії та в Північній Америці після пожеж від­буваються кардинальні екологічні зміни — заболочення територій. По­жежа на торфовому болоті після кількох сухих років призводить до його знищення, а для його відновлення необхідно тисячоліття. Зго­рання гумусу, який лежить на скельних породах, призводить до зни­щення ґрунту і руйнування місцезростання. Утім, негативний вплив пожеж не завжди чітко виражений. Наприклад, одним із негативних моментів є різке зменшення в ґрунті кількості Нітрогену. Однак слід враховувати, що Нітроген лісової підстилки хвойних насаджень лише потенційний, адже він знаходиться у формі, яка не може використо­вуватися рослинами. Щоб зробити його доступним для вживання, пі­дстилку потрібно насамперед мінералізувати, тобто перетворити на амоній або нітратний азот. Саме після пожежі створюються сприят­ливі умови для бактерій, які фіксують азот, а активізація їх діяльності викликає швидке збільшення доступного рослинам азоту.

Людська діяльність зумов ила значні зміни степів і саван. У давни­ну одним з основних, а може, на той час і єдиним заходом покращен­ня кормових угідь було спалювання сухої трави. Під час такої пожежі згорали старі частини рослин, чагарники та чагарнички, удобрюва­лись верхні горизонти ґрунту Однак не всі фахівці оцінюють цей за­хід позитивно. Частина вчених вважає, що спалювання сухої трави, навпаки, знижує продуктивність травостою. Однак так чи інакше в преріях Північної Америки від пожеж зникає полин тризубчастий (Artemisia tridentata) і полин сірий (A. glauca). З цієї самої причини в Центральному Казахстані у фітоценозах різко зменшилася кількість полину білоземельного (A. terrae-albae) та виросла чисельність житня­ку пустельного (Agropyron desertorum) і типчаку. Унаслідок цього ти­пові напівпустельні злаково-полинові угруповання перетворилися на полиново-злакові та майже злакові. Така зміна рослинності поясню­ється тим, що дрібнодернові злаки пошкоджуються від вогню менше, ніж великодернові. Слід зазначити, що саме цілеспрямовані пожежі перешкоджають уже не одне століття проникненню в савани та степи деревної рослинності й чагарників.

Таким чином, пожежі не лише частково або повністю знищують рослинність на певній території, але й запускають складний механізм перетворень, який призводить до зміни рослинних угруповань.