18. Пристосування гідрофітів до водного середовища.

Рослини, які зростають у водному середовищі, називають гідрофітами (від грецького – "гідро" – вода, "фітон" – рослина). Це рослини, які частково або повністю ростуть зануреними у воду – ряска, рогіз, стрілолист, латаття, глечики (кубишка). Оскільки у воді створюються специфічний температурний режими, режими освітлення і насиченості газами, киснем, поживними речовинами, у гідрофітів виробились специфічні пристосування:

- розвинута відносно велика поверхня листків;

- всі органи вкриті слизькою речовиною для запобігання вимивання солей;

- слабкий розвиток механічних тканин;

- у всіх органах розвинуті повітряні об’єми;

- слабо розвинуті покривні тканини, що дозволяє поглинати з води гази та поживні речовини;

- листки, що знаходяться у воді, мають чітку тіньову будову, а на поверхні – світову; - слабкий розвиток кореневої системи, до повного її зникнення;

- сильно розвинуте вегетативне розмноження.

19. Ареал, типи, шляхи формування

Ареал – це частина земної поверхні (або акваторії), в межах якої зустрічається певний вид рослин. Таким чином, ареал виду об’єднує всі конкретні його місцезнаходження, тобто всі точки та площі земної поверхні, де цей вид був знайдений. Ступінь заселеності ареалу особинами даного виду може бути різноманітною. Вона залежить від багатьох природних факторів. Але, ареалів, які суцільно вкриті тим чи іншим рослинним видом у природі не буває. Вид, у межах свого ареалу, зростає лише на певних ділянках, які характеризуються певними екологічними умовами. Крім того, один і той же вид не обов’язково зустрічаєть-ся на усіх ділянках схожих за екологічними умовами в межах свого ареалу. Деякі рослинні види частіше займають місця із схожими екологічними умовами, деякі – рідше. В той же час, у межах ареалу вид може займати дещо несхожі за екологічними умовами місця. Останнє положення частіше проявляється у тих видів, що займають значні ареали.

Масовість зростання виду у межах його ареалу безпосередньо залежить від того, яке місце він займає у структурі рослинного угрупування. Скажімо деревні породи, які складають основу фітоценозу в конкретних типах лісу, відносяться до масових рослин. До цієї групи будуть відноситися також лісові рослини підлеглих (до першого деревного ярусу) ярусів лісових угрупувань – кущі, кущики, трав’янисті рослини, які переважають у складі нелі-сових угрупувань. Ті ж види, які зростають тільки під ярусами інших рослин, або у дуже складних, мішаних за складом угрупуваннях – дуже рідко бувають масовими. Деякі ж ви-ди взагалі представлені невеликою кількістю особин. Зв’язок видів, особливо тих що ма-ють широке поширення, з конкретними екологічними умовами, їх едифікаторне значення за звичай не є постійними всюди де вони поширені. Вони зміщуються в залежності від того, у якій частині вони знаходяться. На певній частині (частіше центральній) ареалу вид може мати переважаюче значення у складі фітоценозів, що зростають на площах з різними екологічними умовами. На периферійній частині ареалу той же вид може займати специ-фічні, не зовсім типові для цього регіону місцезростання, а його ценоутворююче значення знижується. Частіше на територіях, які характеризуються оптимальними або близькими до них умовами зростання, рослини невибагливі до конкретних екологічних факторів, а з віддалення від центру ареалу у них проявляється вибірковість. Прикладом може слугувати береза карликова, яка у центральній частині свого ареалу створює густі, конкурентноздатні угрупування. В той же час, біля Льодовитого океану вона стає більш низькорослою і віддає перевагу південним схилам з достатньою кількістю снігу. На півдні свого ареалу вона зростає лише на галявинах серед лісу. Ареали можуть бути суцільними або розірваними. Показником який характеризує суцільність чи розірваність ареалу є регулярність з якою зустрічається вид на відповідних його природі місцезростаннях. В залежності від ступеню звичайності виду і його фітоценотичної ролі він може зустрічатись на усіх місцях, що йому підходять, або лише на деяких з них. Ареал суцільний – природний ареал виду без суттєвих розривів.Ареал розірваний – природний ареал виду, який розірваний на мало чисельні значні ділянки в ході геологічної та кліматичної історії місцевості. Прикладом суцільного ареалу можуть бути журавлина болотна і андромеда багатолиста, які зустрічаються на болотах північної частини лісової зони і ніколи не зростають у сухих соснових борах, чи ялиновому лісі, чи на заплавних луках. Але на болотному масиві майже завжди можна зустріти ці рослини, навіть у випадку, коли болота не зв’язані між собою. Дані види зустрічаються на більшій частині ділянок, які відповідають їх екологічним і біологічним особливостям. Ареал ендемічний – дуже невелика, обмежена територія поширення виду. Подібні ареали утворюють види, що утворились у недалекому минулому (неендемічні) і не набули більш широкого поширення або ті, що за тих чи інших причин почали зникати (палеоендемічні). Останні рослини називаються ще реліктовими, а їх ареали – реліктовими. Прикладом виду, що має ендемічний ареал, може бути сосна піцундська, яка зростає в Грузії на мисі Піцунда.

Ареал реліктовий – обмежена територія виду, який є реліктовим (зберігся з минулих ча-сів). Класичним прикладом рослини з реліктовим ареалом є гінкго дволопатеве, що зрос-тає лише у Західному Китаї і є реліктом мезозойської ери.

Ареал стрічковий – ареал виду, який витягнутий у вигляді стрічки вздовж якогось приро-дного утворення або кордонів (вздовж берегів річки, моря).