2 Екологічні групи рослин по відношенню до світла

За відношенням до світла виділяють декілька екологічних груп рослин: світлолюбні, тіньовитривалі та тіньолюбні рослини.

Світлолюбні рослини віддають перевагу яскраво освітленим місцям зростання. До світлолюбних видів належать мешканці відкритих, добре освітлених місцезростань. Як правило, вони мають добре розвинену кореневу систему, вище стебло порівняно з видами, що мешкають у затінку, розсічені листкові пластинки тощо (береза, сосна). В цю групу входять такі види, як кукурудза, цукрова тростина, різні види ковили, костриця овеча, ряст, підсніжник, проліска, чимало видів родин: Гвоздичні, Лободові, Молочайні. Тіньовитривалі рослини здатні переносити значне затінення. До тіньовитривалих відносяться такі рослини, як зелені мохи, плауни, квасениця звичайна, грушанки, веснівка дволиста, купина лікарська, копитняк, плющ. Тіньолюбні — рослини, що більш краще почувають себе в затінених місцезростаннях, однак можуть переносити достатнє освітлення. До цієї групи відноситься ряд лучних і лісових трав, деякі чагарники та чагарники, наприклад, чемериця біла, коронарія зозуляча, суниці лісові, тонконіг дібровний, наперстянка великоквіткова. З деревних рослин до цієї групи входять модрина, дуб, ясен, липа, черемха.

3.Екологічні форми рослин по відношенню до субстрату

За відношенням до субстрату, на якому зростають рослини, виділяють такі їх екологічні групи: петрофіти (зростають на кам’янистих виходах порід, наприклад, аспленій, багатоніжка звичайна, гвоздика Фішера, мінуарція), кальцефіти (зростають на вапнякових відслоненнях і карбонатних ґрунтах, наприклад, льон жовтий, сонцецвіт, оман мечолистий, півники угорські), псамофіти (зростають на піщаних місцях, наприклад, булавоносець сіруватий, звіробій сланкий, козельці українські, червець багаторічний); палюдозофіти (зростають на болотних ґрунтах, наприклад, бобівник трилистий, вовче тіло болотне, багато видів осок, очерет, образки болотні, частуха подорожникова).

4. Життєві форми рослин та їх класифікації

Життєва форма рослин — морфологічна будова рослин, що склалася у процесі еволюції і відображає у зовнішньому вигляді пристосування їх до умов життя.

Термін запропонував данський ботанік Євгенус Вармінг (1884). Є ряд класифікацій життєвих форм рослин, в основі яких лежить різний підхід до їх вивчення.

Морфологічний тип пристосування рослини чи тварини до основних факторів місцеперебування й певного способу життя називають життєвою формою організму. Термін «життєва форма» вперше було вжито у 1884 р. датським ботаніком Е.Вармінгом, який розумів під цим «форму, в котрій вегетативне тіло рослини перебуває в гармонії із зовнішнім середовищем протягом усього життя, від колиски до домовини, від насіння до відмирання».

Для класифікації життєвих форм датський ботанік К.Раункієр обрав лише одну ознаку: положення бруньок або верхівок пагінців протягом несприятливого періоду року відносно поверхні грунту і снігового покриву. Всі рослини Раункієр поділив на 5 типів. 1. Фанерофіти – бруньки відновлення відкриті або закриті, розташовані над поверхнею грунту високо – вище ніж 30 см. 2. Хамефіти – бруньки відновлення біля поверхні грунту або не вище ніж 20-30 см. 3. Гемікріптофіти – бруньки відновлення на поверхні грунту або у самому поверхневому шарі, часто вкритому підстилкою. 4. Кріптофіти – бруньки відновлення заховані в грунті (геофіти) або під водою (геліофіти і гідрофіти). 5. Терофіти – рослини, що відновлюються після несприятливого періоду лише насінням.

Найбільш розробленою сучасною класифікацією життєвих форм покритонасінних і хвойних на основі еколого-морфологічних ознак є класифікація запропонована І.Г.Серебряковим. У ній використано велику сукупність ознак. Виділення відділів ґрунтується на структурі надземних осей (деревні, напівдеревні та трав’янисті). Значна частина покритонасінних рослин у процесі еволюції зазнала соматичної редукції. Від великих дерев з добре розвиненим стовбуром і розгалуженою кроною пішли небагатостовбурні дерева, а потім чагарники, чагарнички і різні трави.