63. Групи рослин по вибагливості до вологи.

Рослини, які зростають у водному середовищі, називають гідрофітами (від грецького – "гідро" – вода, "фітон" – рослина). Це рослини, які частково або повністю ростуть зануреними у воду – ряска, рогіз, стрілолист, латаття, глечики (кубишка). Оскільки у воді створюються специфічний температурний режими, режими освітлення і насиченості газами, киснем, поживними речовинами, у гідрофітів виробились специфічні пристосування:

- розвинута відносно велика поверхня листків;

- всі органи вкриті слизькою речовиною для запобігання вимивання солей;

- слабкий розвиток механічних тканин;

- у всіх органах розвинуті повітряні об’єми;

- слабо розвинуті покривні тканини, що дозволяє поглинати з води гази та поживні речовини;

- листки, що знаходяться у воді, мають чітку тіньову будову, а на поверхні – світову;

- слабкий розвиток кореневої системи, до повного її зникнення;

- сильно розвинуте вегетативне розмноження.

Інші групи рослин слідуючи:

- гігрофіті (від грецького "гігро" – вологий, "фітон" – рослина);

- мезофіти (від грецького "мезос" – середній, "фітон" – рослина);

- ксерофіти (від грецького "ксерос" – сухий, "фітон" – рослина).

Гігрофіти – суходольні рослини, які зростають в умовах високої вологості (ґрунту або повітря). Мають здебільше тонкі великі листові пластинки із слаборозвинутою кутикулою, слаборозвинуту кореневу систему, тонкі стебла. Ростуть на заболочених територіях, у вологих лісах, заплавах річок, по берегам річок і водойм. Серед знайомих вам рослин це – ольха чорна, журавлина болотна, бобівник (вахта) трилистий, калюжниця болотна, фіалка болотна, осоки, болотні верби. Оскільки вони дуже слабо регулюють транспірацію, то дуже важко витримують посуху. До їх загибелі приводить осушувальна меліорація.

Мезофіти – екологічна група рослин, яка зростає в умовах середньої зволоженості. Відзначаються різноманітністю форм і не мають специфічних морфолого-анатомічних ознак, як ксерофіти та гігрофіти. До цієї групи можна віднести безліч рослин: ялина, бук, брусниця, грушанка, копитняк європейський, тимофіївка, костриця, конвалія, осика, береза, липа, клен, овес, картопля, яблуня і т.д.

Ксерофіти – рослини посушливих місць. Вони пристосувалися до життя в умовах тривалої або сезонної ґрунтової та атмосферної посухи. Мають спеціальні пристосування, які перешкоджають випаровуванню води і запобігають перегріву рослин. У науці довгий час панувала теорія німецького вченого А.Шімпера про те, що ксерофіти економно витрачають воду, тобто їм властива низька інтенсивність транспірації. Але в 1952 році радянський вчений М.О.Максимов довів, що основна різниця між мезофітами і ксерофітами полягає не в інтенсивності транспірації, а в здатності посухостійких рослин витримувати збезводнення в період посухи. Зростають вони у степах, пустелях. Із знайомих видів до цієї групи рослин відносяться – дуб пухнастий, сосна кримська, ковила, полин, тонконіг. В нашій місцевості вони зустрічаються у верхній частині піщаних дюн. Ксерофіти також розділяються на дві групи – сукуленти (від грецького "сукуленту" – соковитий) і склерофіти (від грецького "склерос" – твердий). Ознаки ксерофітів ми вже обговорювали раніше.

За пристосуванням до короткочасних коливань умов водопостачання та випаровування Г.Вальтер розділив наземні рослини на:

1. Пойкилогідрічні, з непостійним вмістом води у тканинах;

2. Гомойогідричні, які здатні підтримувати відносно постійний вміст води в тканинах.

До першої групи відносяться бактерії,синьо-зелені водорості, лишайники, деякі види мохів і спорових судинних рослин, невелика кількість покритонасінних. Ці організми мають дрібні клітини без центральної вакуолі і при висиханні вони скорочуються без змін ультраструктур протоплазми і, таким чином, без втрати життєздатності. З втратою води різні життєві функції, наприклад фотосинтез і дихання, слабнуть. Дані рослини всмоктують воду з вологого субстрату або після зволоження їх дощем, росою і туманом капілярним способом і при цьому набухають. Коли рослина набухає, в ній відновлюються нормальні метаболічні процеси.

До другої групи відносить більшість рослин. Їх клітини мають велику центральну вакуоль і, завдячуючи наявності внутрішнього водного середовища, протоплазма стає менш залежною від зовнішніх умов. Але така клітина, а тому й рослина, втратила здатність до висихання. Рослини, віднесені до цієї групи, повинні зростати у місцях з більш-менш постійним джерелом вологи.