2.Основні завдання і організація роботи системи моніторингу поверхневих вод.

Моніторинг поверхневих вод – система послідовних спостережень, збирання, оброблення даних про стан водних об’єктів, прогнозування їх змін та розробка науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень, які можуть позначитися на стані вод. Основною метою налагодження системи спостережень і контролю за забрудненням водних об’єктів є отримання інформації про природну якість води та оцінка змін якості води внаслідок дії антропогенних факторів.

Моніторинг поверхневих вод вирішує такі завдання:

– спостереження і контролювання рівня забруднення водного середовища за хімічними, фізичними та гідробіологічними показниками;

– вивчення динаміки вмісту забруднюючих речовин і виявлення умов, за яких відбуваються коливання рівня забруднення;

– дослідження закономірностей процесів самоочищення та накопичення забруднюючих речовин у донних відкладеннях;

– вивчення закономірностей виносу речовин через гирлові створи річок у водойми;

– оцінювання та прогнозування стану якості води.

3. Загальні вимоги до організації спостережень за забрудненням атмосферного повітря.

Під час моніторингу атмосфери ведуться спостереження за такими речовинами: оксид вуглецю, діоксид вуглецю, оксиди азоту, оксиди сірки, аміак, озон, вуглеводні, завислі речовини. Визначається вологість і температура повітря, рівень шкідливих фізичних впливів.

Організація спостережень передбачає контроль за поширенням шкідливих домішок як в самій атмосфері, так і між елементами системи “атмосфера – гідросфера – літосфера – біосфера”. Для цієї діяльності необхідні:

– відомості про наявні та перспективні джерела забруднення атмосфери (з урахуванням розвитку економічних районів);

– характеристика забруднюючих речовин (токсичність, здатність вступати в хімічні реакції з іншими речовинами, здатність до самоочищення);

– гідрометеорологічні дані;

– результати попередніх спостережень за забрудненням атмосфери (експедиційні дослідження);

– дані про рівні забруднення навколишнього природного середовища в сусідніх країнах;

– відомості про транскордонне перенесення шкідливих речовин.

Збір цієї інформації виконує спеціальна служба спостережень, яку формують система спостережень і система контролю.

Радіоекологія

2. Основні групи речовин з радіомодифікуючою дією. Вимоги до радіопротекторів, механізми їхньої дії.

Вимоги до радіопротектора залежать від місця застосування препаратів; вумовах лікарні спосіб введення не має особливого значення. У більшостівипадків вимоги повинні відповідати завданням використання радіопротекторів вяк індивідуальних засобів захисту. Згідно Саксонову і співавт. (1976)ці вимоги повинні бути як мінімум наступними:  - препарат повинен бути досить ефективним і не викликати виражених побічних реакцій;  - діяти швидко (в межах перших 30 хв) і порівняно тривале (не менше 2 год);  - повинен бути нетоксичним з терапевтичним коефіцієнтом не менше 3;  - не повинен надавати навіть короткочасного негативного впливу на працездатність людини або послаблювати придбані їм навички;  - мати зручну лікарську форму: для перорального введення або ін'єкції шприц-тюбиком обсягом не більше 2 мл;  - не повинен надавати шкідливої дії на організм при повторних прийомах або мати кумулятивними властивостями;  - не повинен знижувати резистентність організму до інших несприятливих факторів зовнішнього середовища;  - препарат повинен бути стійким при зберіганні, зберігати свої захисні і фармакологічні властивості не менше 3 років.  Менш строгі вимоги пред'являються до радіопротектора,призначених для використання в радіотерапії. Вони ускладнюються, однак,важливою умовою - необхідністю диференційованого захисної дії.  Слід забезпечити високий рівень захисту здорових тканин і мінімальний --тканин пухлини. Таке розмежування дозволяє підсилити дію місцевозастосованої терапевтичної дози опромінення на пухлинний вогнище безсерйозного пошкодження навколишніх здорових тканин.