2. Морфологічні ознаки грунтів.

Залежно від умов і процесів ґрунтоутворення формуються відповідні ге-нетичні горизонти. їх відрізняють один від одного за морфоло-гічними ознаками. До основних морфологічних ознак, які беруть до уваги при польовому дослідженні ґрунтів, є такі: будова профі-лю, товщина ґрунту та окремих його горизонтів, забарвлення, гранулометричний склад та структура, складення, новоутворен-ня, включення та характер переходу одного горизонту до іншого.

3. Гумус,його властивості,склад,екологічне значення.

Гу́мус, перегній (рос. гумус, англ. humus, нім. Humus m) — органічна частина ґрунту, яка утворюється в результаті розкладу рослинних і тваринних решток і продуктів життєдіяльності організмів — гуміфікації.

Гумус ґрунту — це складний комплекс органічних сполук, який містить дві групи речовин: 1) неспецифічні органічні сполуки індивідуальної природи, які трапляються не тільки в ґрунтах, але й у інших об'єктах (тканинах рослин, тварин); 2) специфічні комплекси органічних сполук складної будови — це власне гумусові речовини.

Характерною особливістю гумусових речовин є їх гетерогенність, тобто наявність різних за стадією гуміфікації, молекулярною масою, хімічним складом, а значить, властивостями компонентів.  Гумусні речовини поділяють на три групи сполук: гумінові кислоти, фульвокислоти, гуміни.

Гумінові кислоти (ГК) темно-коричневого або чорного забарвлення, розчинні в слабких лугах, утворюючи гумати, слабко розчинні у воді. До їх складу входять вуглець (50-62%), водень (2,8-6,6%), кисень (31-40%), азот (2-6%) і зольні елементи. 

 Гумус має велике значення. Гумусові речовини поступово мінералізуються і збагачують ґрунт елементами мінерального живлення. Таким чином, гумусові речовини – важливе джерело для утворення мінеральних сполук, які є необхідною умовою родючості ґрунту.

Гумусові речовини покращують фізичні, хімічні і біологічні властивості ґрунтів і тим покращують родючість. Гумус – важливий фактор утворення структури ґрунту.

При розкладанні органічних речовин, які входять до складу гумусу, виділяються різні кислоти, які підсилюють хімічне вивітрювання і утворення мінеральних сполук.

Екологічний моніторинг

1. Сутність,об’єкт,предмет,методи моніторингу довкілля.

Моніторинг (англ. monitoring, від лат. monitir – той, що контролює, попереджує) довкілля – система спостереження і контролю за природними, природно-антропогенними комплексами, процесами, що відбуваються у них, навколишнім середовищем загалом з метою раціо-нального використання природних ресурсів і охорони довкілля, прог-нозування масштабів неминучих змін.

Предметом моніторингу довкілля як науки є організація і функціонування системи моніторингу, оцінювання і прогнозування стану екологічних систем, їх елементів, біосфери, характеру впливу на них природних і антропогенних факторів.

Об’єктами моніторингу довкілля, залежно від рівня та мети досліджень, можуть бути навколишнє середовище, його елементи і джерела впливу на довкілля.

Метою моніторингу довкілля є екологічне обґрунтування перс-пектив та удосконалення системи моніторингу навколишнього середовища, оцінювання фактичного і прогнозованого його стану; попередження про зниження біорізноманітності екосистем, порушення екологічної рівноваги у довкіллі, погіршення умов життєдіяльності людей.

Моніторинг довкілля як комплексна галузь знань користується загальнонауковими методами досліджень, такими як аналіз і синтез, сходження від конкретного до абстрактного, узагальнення, математичне і статистичне оброблення інформації. Разом з тим, моніторинг дов-кілля розробляє власні методи аналізу, прогнозування стану екологічних систем і процесів, що в них відбуваються.