15.1. Сучасна програма комплексних фольклорно-етнографічних досліджень і принципи її реалізації.

Фольклористична практика займає важливе місце у підготовці фахівців-фольклористів. Саме під час практики студенти роблять перші самостійні кроки на фольклористичній ниві, розкривають для себе специфіку живого фольклорного процесу, вчаться практично застосовувати здобуті теоретичні знання, поступово набувають необхідного для майбутньої професійної діяльності досвіду фольклористично-етнографічної праці у польових умовах.

Згідно з навчальними планами студенти філологічного факультету відділення фольклористики проходять три типи фольклористичної практики: фольклористично-ознайомчу (на першому курсі), фольклористично-діалектологічну (на другому курсі) та фольклористично-етнографічну (на третьому курсі), які проводять у формі експедиційних виїздів у різні регіони України. Високі вимоги, які сучасна наука ставить до документування фольклорно-етнографічних матеріалів, постійне удосконалення й ускладнення техніки та методики польової експедиційної праці визначають відповідний рівень організації та проведення студентських фольклористичних практик, сягнути якого студентам, особливо початківцям, інколи буває важко і, головно, через брак досвіду реалізації теоретичних положень у польових ситуаціях. Відповідно, пропонована програма має на меті подати студентові-практикантові конкретні поради щодо його діяльності на усіх етапах фольклористичної практики: передекспедиційному (організаційному), експедиційному (польовому) та післяекспедиційному. Особливу увагу зосереджено на таких важливих науково-методичних питаннях, як техніка збирання, транскрибування та архівне опрацювання фольклорно-етнографічних матеріалів.Фольклористична практика передбачає такі основні види фольклористично-етнографічної праці: польова експедиційна робота (збирання фольклорно-етнографічного матеріалу);транскрипція фольклорно-етнографічного матеріалу; архівне опрацювання зібраного фольклорно-етнографічного матеріалу.

15.2. В.Я.Пропп про проблеми морфології й класифікації фольклору.

Основні ідеї В.Я. Проппа, які пов'язані з його підходом до аналізу текстів і, зокрема, текстів чарівних казок, викладені, перш за все, в його роботах «Історичні корені чарівної казки» «Морфологія казки» та «Російська казка» В.Я.Пропп запропонував свій підхід до класифікації казок, який дозволив подолати обмеженість всіх попередніх підходів до класифікації казок. Основою для побудови цієї класифікації служить виявлена В.Я.Проппом повторюваність функцій, комбінація яких і визначає особливості композиції. Зміст цих функцій може змінюватися від казки до казки, форма ж зберігається (форма для В.Я. Проппа означає, перш за все, діяльнісну спрямованість). В.Я. Пропп вживає міжсюжетне порівняння казок, для порівняння виділяє складові частини чарівних казок і потім порівнює казки за цими частинами. Результатом є морфологія, яку В.Я. Пропп розуміє як «опис казки за складовими частинами і відношенню частин одна до одної і до цілого» [8, 21]. При цьому функції дійової особи виступають як постійні, а атрибути і назви - як змінні.

В. Пропп здійснив спробу структурної побудови чарівної казки на засадах міжсюжетного порівняння за складовими частинами й особливими прийомами. За його висновком, казка нерідко приписує однакові дії різним персонажам, тому доцільно вивчати її "за функціями діючих персонажів"; спосіб здійснення функцій може змінюватися — це величина змінна (Морозно діє інакше, ніж Баба-Яга), але функція як така — величина постійна. Функція — вчинок діючої особи, визначений з погляду його значущості для самої дії. Так він започаткував морфологічний підхід — опис казки за складовими частинами, відношенням частин між собою і до цілого. "Постійними, усталеними елементами казки постають функції діючих осіб, незалежно від того, ким і як вони виконуються. Число функцій, відомих чарівній казці, — обмежене" (Пропп, 1928, с. 19, ЗО—31). Ідеї вченого дотепер актуальні у дослідженні структури знакових систем, які вирізняють Тартуську лінгвістичну школу (Естонія).

В.Пропп створює власну класифікацію казки: 1) волшебные, 2) кумулятивные, 3) о животных, растениях, неживой природе и предметах, 4) бытовые или новеллистические, 5) небылицы, 6) докучные сказки.

В. Я. Пропп вскрывает однообразие волшебной сказки на сюжетном уровне в чисто синтагматическом плане. Он открывает инвариантность набора функций (поступков действующих лиц), линейную последовательность этих функций, а также набор ролей, известным образом распределённых между конкретными персонажами и соотнесённых с функциями. Функции распределяются среди семи персонажей: антагониста (вредителя), дарителя помощника,царевны или её отца, отправителя, героя, ложного героя.