12.1. Неофольклорні явища в сучасній культурі.

Неофольклоризм з’явився в перші десятиліття ХХ століття, до середини століття охопив майже всю Європу. Види мистецтва: музика, живопис, хоеографія.

На відміну від музичного мистецтва ХІХ століття, неофольклоризм спирається на найдревніші пласти фольклору. Основою стає не міський, а селянський фольклор. Митці естетизували фольклор – їм вдалося подолати вузькоетнографічний підхід, надати йому міжнародного резонансу і зробити надбанням Європи. Відмовившись від прямого цитування, митці затвердили право на власне ба­чення фольклору.

Нині фахівці називають неофольклоризм у числі найхарактерніших явищ художньої культури України кінця ХХ–початку ХХІ століття і визначають його як одну з найвпливовіших загальностильових тенденцій. Українська народна музика є предметом дослідження етнографів, фольклористів та музикознавців, але ще недостатньо вивчено вплив фольклору на естрадне вокально-інструментальне мистецтво, а також використання його митцями на якісно новому рівні.

М. Михайлов вказує на двоякий відтінок, наданий префіксом “нео”, що свідчить: 1) про нову фазу розвитку або на нову інтерпретацію того чи іншого яви­ща (теорії, стилю), що є його безпосереднім продовженням” (неоімпресіонізм, неоромантизм); 2) про “відродження, реставрацію, модернізацію стилів, напрямків, які у свій час завершили повний цикл розвитку і були витиснуті іншими стилями та напрямками, що їх перемінили” (неокласицизм).

Отже, неофольклоризм – це новаторське перетворення фольклорних джерел у композиторській творчості, освоєння давніх глибинних шарів фольклору, зрощення фольклорного начала з сучасністю. Для музики неофольклоризму характерним є осягнення внутрішніх, глибинних основ фольклорного мислення, втілення їх на різних рівнях художнього цілого; переосмислення, “осучаснення” численних інтонаційно-жанрових елементів народної творчості з широким використанням техніко-композиційних засобів музики ХХ століття; органічне включення фольклорних елементів до індивідуально-авторської стильової системи; пошук індивідуального “сполучення” художника з фольклорним світом. У музичних творах цього напрямку, крім відтворення зовнішньої барвистості народного життя, набувають узагальненого втілення національний характер, мова, мислення і етика.

Етногурти: (“Древо”, “Божичі”, “Володар”, “Буття”, “Гуляйгород”, “Даха Браха” та інші ) та фестивальний рух (“Країна Мрій”, “Шешори”, “Три­пільське Коло”, “Червона Рута”, “Підкамінь” та ін.).

Музичний фольклор використовується як матеріал, що трансформується у сучасні форми в творах композиторів та виконавців.

Народні традиції продовжують жити і в масовому мистецтві. Адже масо­ва культура досить часто спирається і на фольклорну традицію, і на професійну культуру. Нині в Україні є багато рок - та поп-гуртів, які адаптують українську співочу традицію під сучасну музику (гурти “Тартак”, “Воплі Відоплясова”, “Мандри”, “Гайдамаки”, “Очеретяний кіт”).

Сучасне культурне життя включає в себе те, що створено понад двохти-сячолітнім розвитком людської думки. Все те, що усвідомлюється як цінність, зберігається і утворює глибокий пласт культурної традиції.