- •1.1. Історія фольклористики як наукова дисципліна (об'єкт, предмет, мета, завдання, спектр методів).
- •1.2. Психоаналіз у фольклористиці (Фройд).
- •2.1. Основні етапи історії фольклористики.
- •2.2. Американська школи історчної етнології (ф.Боас).
- •3.1. Термін “постфольклор” і його конотації.
- •3.2. Функціональна школа (б.Малиновський і ін.)
- •4.1. Фольклор як предмет культурології.
- •4.2. Поетика і структура міфу (к.Леві-Строс).
- •5.1. Фольклор як вид культури.
- •5.2. Російська фольклористика й структурно-семіотичні дослідження.
- •6.1. Полігенетичні корені сучасного міського фольклору: селянська традиція, масова (міщанська, низова, популярна) культура, елітарна культура (авторська творчість).
- •6.2. Праці Маргрет Мид по культурі й світу дитинства.
- •7.1. Міфологія повсякденності (міський побутовий фольклор).
- •7.2. Аналіз статті а.Дандеса “Фольклор: семіотика та/або психоаналіз”.
- •8.1. Основні ознаки фольклорних жанрів (за р.Менедес Піддалем): зміст, поетика, функціональне навантаження, форма виконання, стосунок до музики.
- •8.2. Мережевий фольклор у дослідженнях т.А.Ван Дейка.
- •9.1. Дослідження етнофольклорних стереотипів гендерної поведінки.
- •9.2. “Учення Дона Хуана” Карлоса Кастанеди як фейклорний текст.
- •10.1. Поняття про фольк-кітч у сучасній зарубіжній фольклористичній традиції.
- •10.2. Колективне несвідоме в концепції Юнга.
- •11.1. Напрями досліджень фольклорної творчості окремих субкультур (готи, напки, рокери, емо тощо).
- •12.1. Неофольклорні явища в сучасній культурі.
- •12.2. Комплексний підхід до вивчення фольклору (с.М.Толстая).
- •13.1. Фольклористика, етнографія, етнологія: співвідношення дисциплін.
- •13.2. Дитячий фольклор у зарубіжних дослідженнях.
- •14.1. Фольклористика між текстом і контекстом.
- •14.2. Психологічна школа сша (р.Бенедикт).
- •15.1. Сучасна програма комплексних фольклорно-етнографічних досліджень і принципи її реалізації.
- •15.2. В.Я.Пропп про проблеми морфології й класифікації фольклору.
- •16.1. Історики фольклористики (Азадовський, Коккьяра тощо).
- •16.2. Основні праці б.Путилова.
- •17.1. Гіпертекстові єдності в живій фольклорній традиціїї (стаття т.Дианової).
- •17.2. Н.І.Толстой і наукова школа Інституту слов’янознавства й балканістики.
- •18.1. Критика ідеї тексту в контексті. (14.1.)
- •18.2. Фольклор сучасного міста в дослідженнях с.Ю.Неклюдова.
- •19.1. Міждисциплінарні дослідження у фольклористиці.
- •19.2. Ідеї б.Малиновського про контекст культури.
- •20.1. “Формальна школа” і її вплив на розвиток фольклористичної думки.
- •20.2. Ідеї у.Бескома й д.Бен Амоса про контекстуальне вивчення фольклору.
- •21.1. Методологія історіографії фольклористики.
- •21.2. “Фінська школа” та її послідовники.
11.1. Напрями досліджень фольклорної творчості окремих субкультур (готи, напки, рокери, емо тощо).
З позиції етнології молодіжна субкультура – це невідємна жива складова, дітище пануючої культури, члени якогось не протиставляють себе останній, а живляться з неї, створюючи на її основі власні цінності, ідеологію, звичаї, традиції, атрибутику, символіку, фольклор, які так чи інакше адаптовані до загальноприйнятих соціумом культурно-історичних правил (звичаї, традиції) та завдань.
Відмінною ознакою молодіжної субкультури від решти субкультур є те, що вона схожа, за принципом своєї дії, на щепу, яка здатна або змінити напрям розвитку стрижневого центру загальної культури і примусити останню давати нові плоди у вигляді нових ціннісних орієнтацій; або ж поступово само знищитися, переконавшись у власній недієвості, непотрібності і абсурдності.
Риси: 1) наявність самоназви молодіжної субкультури, яку визнають всі її члени; 2) пріоритет певних ідей та життєвої позиції молоді, бажання їхнього розповсюдження та пропагування; 3) створення на основі етнічної та інших культур власних звичаїв, норм та правил поведінки; 4) знання і розуміння субкультурної символіки, атрибутики, мови та фольклору; 5) часте проведення спільного дозвілля членами молодіжної субкультури, яке полягає в обміні інформацією, самоствердженні та приверненні до себе уваги сірої маси; 6) незалежність від офіційного визнання/невизнання владою та більшістю суспільства.
Вивчають: Н.Волкова, І.Климук, С.Мартос, С.Левкова, Л.Хаузер, О.Якуба, В.Лавріненко, І.Ковшова тощо.
Напрями вивчення:
- вивчення побуту, одягу;
- вивчення традицій, звичаїв;
- вивчення усної творчості (кричали, пісні, вірші, анекдоти тощо);
- вивчення ініціальних обрядів;
- вивчення графіті;
- вивчення взаємостосунків між цими субкультурами тощо.
11.2. Фен-Шуй як фольклорно-етнографічна та естетична категорія.
Фен-шуй (з кит. "вітер і вода") - це давнє вчення в Китаї про гармонію людини і Всесвіту. Китайці завжди вірили в цілісність Всесвіту. Фен-шуй для них - це наука жити в гармонії з чакрою природи, яка розходиться по тілу спеціальними каналами .Таких каналів є дев'ять, їх ще називають "воротами чакри". Фен-шуй намагається використовувати позитивну енергію природи та нейтралізовувати негативну, щоб покращити здоров'я, благополуччя людини та взаємини з оточуючими.
Фен Шуй досліджує вплив просторових об’єктів (предметів, їх форми, кольору, якості) один на одного і на людину. Вона також виробляє способи створення збалансованого навколишнього простору позитивно впливає на здоров’я людини, її сімейне життя, трудову діяльність.
Хоча теорії Фен Шуй ще не були доведені жодним з відомих наукових методів, базисні принципи все-таки схожі з принципами квантової фізики і теорії відносності.
Прості факти, підтверджені багатовіковими спостереженнями: люди піддаються впливу оточуючих предметів, навколишнього середовища. Кожен предмет (будівля, дерево, стіл, плита, телевізор) як сам по собі, так і у взаємодії з іншими предметами, в залежності від розташування в просторі, впливає на людину по-різному.
Практично всі люди облаштовують своє життя, використовуючи тільки свою інтуїцію, без застосування будь-яких спеціальних знань. І це дозволяє їм нормально жити.
Відомо, що якщо внутрішній світ людини змінюється, (самостійно, або під якимись зовнішніми впливами), то це призводить до змін у її зовнішньому оточенні.
Рассматривая учение фэн-шуй и языческие обряды славян, можно прийти к выводу, что все это – стремление человека к гармонии с загадочной и непознанной энергией Вселенной. Славянский народ, как и китайский, всячески старался защититься от воздействия темных сил (в фен-шуй – Ша-Ци), и привлечь к себе светлые силы (в фэн-шуе – Ци).
Человеческой природе свойственно верить во что-то, кого-то или в то, что ничего и никого сверхъестественного нет. Без веры не живет на Земле ни один человек. Вера – это истина, к которой каждый должен найти свой путь самостоятельно. Верования группы людей с похожими взглядами приводит к возникновению религиозных стандартов.
Религия – определенный взгляд на мир и его происхождение, вера и поклонение всему необъяснимому и сверхъестественному, что помогает в жизненных ситуациях, приносит удачу и чувство спокойствия в жизнь человека.
Желание человека жить в гармонии со сверхъестественными силами, вынуждает устанавливать определенные религиозные обряды, совершать жертвоприношения, ритуальные танцы, использовать талисманы и т.д. В основе всех древних знаний лежит умение взаимодействовать и использовать окружающую нас энергию.
С приходом христианства, языческая культура славян искоренялась, и поэтому нам остались только народные приметы, уцелевшие обряды и суеверия. А вот китайский народ смог из древних знаний своих предков сделать искусство - Фэн-шуй.
