- •1.1. Історія фольклористики як наукова дисципліна (об'єкт, предмет, мета, завдання, спектр методів).
- •1.2. Психоаналіз у фольклористиці (Фройд).
- •2.1. Основні етапи історії фольклористики.
- •2.2. Американська школи історчної етнології (ф.Боас).
- •3.1. Термін “постфольклор” і його конотації.
- •3.2. Функціональна школа (б.Малиновський і ін.)
- •4.1. Фольклор як предмет культурології.
- •4.2. Поетика і структура міфу (к.Леві-Строс).
- •5.1. Фольклор як вид культури.
- •5.2. Російська фольклористика й структурно-семіотичні дослідження.
- •6.1. Полігенетичні корені сучасного міського фольклору: селянська традиція, масова (міщанська, низова, популярна) культура, елітарна культура (авторська творчість).
- •6.2. Праці Маргрет Мид по культурі й світу дитинства.
- •7.1. Міфологія повсякденності (міський побутовий фольклор).
- •7.2. Аналіз статті а.Дандеса “Фольклор: семіотика та/або психоаналіз”.
- •8.1. Основні ознаки фольклорних жанрів (за р.Менедес Піддалем): зміст, поетика, функціональне навантаження, форма виконання, стосунок до музики.
- •8.2. Мережевий фольклор у дослідженнях т.А.Ван Дейка.
- •9.1. Дослідження етнофольклорних стереотипів гендерної поведінки.
- •9.2. “Учення Дона Хуана” Карлоса Кастанеди як фейклорний текст.
- •10.1. Поняття про фольк-кітч у сучасній зарубіжній фольклористичній традиції.
- •10.2. Колективне несвідоме в концепції Юнга.
- •11.1. Напрями досліджень фольклорної творчості окремих субкультур (готи, напки, рокери, емо тощо).
- •12.1. Неофольклорні явища в сучасній культурі.
- •12.2. Комплексний підхід до вивчення фольклору (с.М.Толстая).
- •13.1. Фольклористика, етнографія, етнологія: співвідношення дисциплін.
- •13.2. Дитячий фольклор у зарубіжних дослідженнях.
- •14.1. Фольклористика між текстом і контекстом.
- •14.2. Психологічна школа сша (р.Бенедикт).
- •15.1. Сучасна програма комплексних фольклорно-етнографічних досліджень і принципи її реалізації.
- •15.2. В.Я.Пропп про проблеми морфології й класифікації фольклору.
- •16.1. Історики фольклористики (Азадовський, Коккьяра тощо).
- •16.2. Основні праці б.Путилова.
- •17.1. Гіпертекстові єдності в живій фольклорній традиціїї (стаття т.Дианової).
- •17.2. Н.І.Толстой і наукова школа Інституту слов’янознавства й балканістики.
- •18.1. Критика ідеї тексту в контексті. (14.1.)
- •18.2. Фольклор сучасного міста в дослідженнях с.Ю.Неклюдова.
- •19.1. Міждисциплінарні дослідження у фольклористиці.
- •19.2. Ідеї б.Малиновського про контекст культури.
- •20.1. “Формальна школа” і її вплив на розвиток фольклористичної думки.
- •20.2. Ідеї у.Бескома й д.Бен Амоса про контекстуальне вивчення фольклору.
- •21.1. Методологія історіографії фольклористики.
- •21.2. “Фінська школа” та її послідовники.
10.2. Колективне несвідоме в концепції Юнга.
Колективне несвідоме (нім. Kollektive Unbewusste) — поняття аналітичної психології, запроваджене Карлом Густавом Юнгом.
З психоаналізу Фрейда Юнг запозичив поняття свідоме і несвідоме, проте останній термін він диференціював, розрізняючи особисте несвідоме та колективне несвідоме. Колективне несвідоме Юнг постулює як психічну спадщину людства, яка, подібно до людського тіла, розвивалася шляхом еволюції й позначена численними людськими досвідами. Усе, що будь-коли було виражене індивідуальною психікою окремої людини, стає складовою психічної структури людини, а на рівні колективного — складовою колективного несвідомого. За Юнгом, колективне несвідоме є надіндивідуальним і незалежним від культури. Колективне несвідоме можна досліджувати через порівняння різних культур (міфи, уявлення про магію, казки, легенди). Загалом це поняття близьке до поняття колективної свідомості Еміля Дюркгайма (1858–1917). Колективне несвідоме є чимось більшим, ніж проста сума індивідуальних форм свідомості.
Особливо часті, щораз повторювані психічні моделі утворюють, за Юнгом, так звані архетипи, які структурують колективний та індивідуальний психічний світ. Архетипи наділені своєрідною силою («Нумінозум»), впливові якої на довшу перспективу не може уникнути жоден індивід.
У свідомості людини архетипи постають як типові, часто повторювані мотиви поведінки, які об'єктивно проявляються у вигляді культурних ритуалів. За Юнгом, доказом існування архетипів є прояв у мистецтві та снах різних мотивів казок та міфів, які повторюються незалежно від епохи, мови та культури.[3] У розробці концепції архетипів Юнг спирався на праці французького антрополога Люсьєна Леві-Брюля (1857–1939).
Юнг розрізняв два рівні несвідомого: особисте несвідоме і колективне несвідоме.
Особисте несвідоме - сфери несвідомого, що містять у собі утворення, які раніше перебували у свідомості, але згодом забувалися або ж витіснялися.
Колективне несвідоме - найглибший рівень психічної діяльності, що включає природжений досвід минулих поколінь людей, а також предків напів тварин.
Колективне несвідоме перебуває нижче рівня особистого несвідомого: воно посідає більш глибокий рівень, воно невідоме індивіду і містить акумульований досвід минулих поколінь, включаючи і напівтваринний періодів історії людства. Колективне несвідоме — це універсальний еволюційний досвід, що становить основу особистості людини.
Колективне несвідоме – це приховані сліди пам'яті минулого людства: расова та національна історія, а також долюдське тваринне існування. Це загальнолюдський досвід, характерний для всіх рас і народностей. Саме колективне несвідоме є тим резервуаром, де сконцентровані всі архетипи. Колективне несвідоме становить систему установок і типових реакцій, які непомітно визначають життя людини.
К. Юнг ввів поняття "архетип" та "колективне несвідоме", щоб розглядати природу несвідомого з погляду не біології, а символічного позначення і схематичного оформлення структурних уявлень людини. Таке трактування несвідомого сприяло його зверненню до міфології, релігії, мистецтва, в яких ми зустрічаємо архетипні образи.
Світ культури пов'язаний для Юнга з природою людини, а в ній на першому місці стоять "вічні" символи, відображені в релігійно-міфологічних уявленнях.
