10.1. Поняття про фольк-кітч у сучасній зарубіжній фольклористичній традиції.

Кіч або Кітч (нім. Kitsch) — термін для означення низькоякісної речі масової культури, сучасного псевдомистецтва, творів, яким бракує смаку.

У кітчі основна увага приділяється екстравагантності зовнішнього вигляду, крикливості його елементів. Як елемент масової культури ‑ точка максимального відходу від елементарних естетичних цінностей і одночасно ‑ один із найагресивніших проявів тенденцій примітивізації й опошлення в популярному мистецтві.

Класичний кітч (у західноєвропейському та американському розумінні як похідне популярної культури) є результат комунікації автентичного художнього твору, свіжого, високо оціненого "елітарної" культурою, і споживача - представника "масової" культури. Кітч пов’язаний з народним мистецтвом, адже і те, і інше близько народному мистецтву за методами і черпає з народного мистецтва ідеї та образи як найбільш зручні для використання семантичні штампи, як ефективні важелі маніпуляції, що беруть початок у колективному несвідомому.

Рецепція фольклорних образів та мотивів у літературі ХХ століття - одна із провідних тенденцій літературного процесу. У цьому розмаїтому процесі можна виділити дві тенденції використання фольклорних мотивів та сюжетів - кітчеві інтерпретації та фольклорні інтертекстуальні зв´язки, за допомогою яких вибудовується цілісний художніх світ. Перші ґрунтуються на засадах кітчевого свісприйняття - одновимірного, примітивного, в основі якого лежить прийом імітизації. Т.Гундорова взагалі трактує кітч як повторну естетизацію й саме із цих позицій аналізує кітчеві інтепретації дійсності та літератури. Цінність фольклору для кітчу очевидна: фольклор є усталеною системою, яка покликана була пояснити світ непояснимого, кітч живе тими ж проблемами - усталити, зробити світ зрозумлиим для буденної свідомості індивідуума. Й саме ця особливість кітчевого сприйняття дійсності лягла в основу текстів масової літератури, орієнтованої на комерційну прибутковість, заснованої на стеоретипних художніх прийомах та покликаної створювати динимічні сюжети й стандартизованих персонажів.

Улюбленим темами кічевих інтепретацій у масліті є любовно-еротичні, історичні, екзотичні, містичні історії. Так, кітчевим експериментом на фольклорному матеріалі, зокрема переказах про відьом, чарівників тощо, є збірка новел «Кобзар- 2000» братів Капранових. Причому кітчева інтепретація тут подвійна - фольклорних текстів та творів Тараса Шевченка. Ці новели, по суті, десакралізація уже відомих читачам сенсів. Широкі семантичні можливості фольклорних мотивів та сюжетів у цьому випадку набувають одновимірності, містично-демонічних аспект висувається на передній план, а сакральний, можна навіть сказати екзистенційний, зникає. Уся багатогранність значень, яку можливо було б добути із Шевченкових текстів та фольклорного матеріалу розвіююється, й у новелах «Сон», «Петрусь», «Розрита могила» тощо проступає на перший план містичний або іронічний підтекст описуваних подій. Власне, багатоплановість змісту, властива фольклорним текстам, у такому випадку зникає. Так само зникає вона й інших жанрових моделях масової літератури, які живляться численними фольклорними мотивами. Йдеться про фентезі - особливий різновид фантастики, заснований на естетизації міфологічних та фольклоорних мотивів. Причому використання фольклорних мотивів у творах цього жанру - якнайширше. Це насамперед архетипічні образи Добра і Зла.

Масова література зупиняється на порозі стандартного копіювання фольклорного мотиву, література висока - розширює горизонти сприйняття фольклорного тексту або мотиву, вона рефлексує над ними, та й над поставленою у творі проблемою. Якщо масліт цікавить у фольклорі тільки візуальний образ чи зховнішні ознаки, приклмети казкової дійсності, атрибути чарівності тощо, то високу літературу фольклорний мотив або ж текст приваблює завдяки своїй багаторівневості, моживості метафоричного опису та символізації зображуваного.