10. Ідеологічна боротьба у Німеччині в першій половині хіх ст. Виникнення марксизму.

11. Становище Німеччини після Віденського конгресу. Боротьба за єдність Німеччини та демократичні реформи.

Німеччина після Віденського конгресу.

Німеччина пізніше за інші європейські країни стала на шлях капіталістичного розвитку. Аграрні реформи 1807, 1816 і 1821 років в Прусії та інших німецьких державах мали обмежений характер. Торгівля була слабо розвинутою. Нечисленні міста по суті були лише резиденціями государів. Розширення капіталістичного виробництва стримувалось кріпацтвом, політичною роздробленістю та засиллям консервативних елементів у державному апараті. На початку ХІХ ст. Німеччина, як і раніше, складалась із багатьох держав з власними митними системами, органами управління, законодавствами, системами мір і ваги. Уряди цих держав мало цікавили проблеми загальнонімецької єдності, в галузі внутрішньої і зовнішньої політики вони керувались лише власними інтересами. До наполеонівських війн абсолютна монархія в цих державах була переважною формою правління. Наполеон, розбивши австрійські війська, поклав кінець існуванню Священної Римської імперії. В серпні 1806 року Франц ІІ відмовився від титула її імператора. Міжнародний авторитет Габсбургів було підірвано. Політична самостійність багатьох феодальних держав була ліквідована, вони перетворились на васалів наполеонівської Франції. Поразка французької армії в Росії допомогла німецьким державам здобути незалежність. Певний внесок в перемогу над Наполеоном, крім Росії внесли Австрія і Прусія. 30 травня 1814 року у Парижі був підписаний договір між державами-переможцями та переможеною Францією. Цей договір позбавив останню усіх територій, завойованих нею у війнах кінця XVIII – початку XIX ст. У вересні 1814 р. у Відні зібрався найбільш представницький з дипломатичних конгресів, які скликалися коли б то не було раніше. На нього з'їхалися 216 представників усіх європейських держав за винятком Османської імперії. 3-го січня 1815р. Англія, Австрія та переможена Франція уклали між собою таємний союз з метою протидії планам російського та прусського урядів у польському та саксонському питаннях. Нові союзники навіть обіцяли один одному військову допомогу в разі необхідності. В результаті їх об'єднаного тиску на Пруссію тій довелося примиритися з корекцією власних масштабних планів. До Пруссії відходила лише північна частина Саксонії, а південна залишалася самостійним королівством. Вона ж отримала додатково Познань і Ґданськ зі складу колишнього Великого герцогства Варшавського (що суперечило планам Росії на ці території), а також шведську Померанію, Рейнську провінцію та Вестфалію. Останні дві провінції були найбільш розвинутими в економічному відношенні німецькими землями, важливим було і їх стратегічне становище. Галичина тоді ж була передана Австрії. 9 червня 1815р. був підписаний Генеральний заключний акт Віденського конгресу. З масиву німецькомовних держав та частини володінь Австрійської імперії Віденський конгрес створив Німецький союз. До нього увійшли 34 монархії та 4 вільних міста (Гамбург, Бремен, Любек та Франкфурт-на-Майні). Прусські та австрійські володіння включалися до Німецького союзу не повністю. З прусських - поза Союзом залишалася Східна Пруссія та Познань, з австрійських -Галичина, Угорщина та більша частина південнослов'янських областей імперії. Австрійський канцлер Меттерніх добився гегемонії Австрії в Німецькому союзі і розглядав його як знаряддя австрійської політики. Тим самим Австрія перетворювалася на жандарма Європи. Керівний орган Німецького союзу - т. зв. Союзний сейм турбувався в першу чергу про збереження європейського статус-кво: державних кордонів, монархічних режимів, політичної ізоляції Росії та збереження політичної роздробленості німецьких земель. Після вражаючих перемог над Наполеоном Росія, намагалася претендувати на роль провідної європейської сили. Це не відповідало інтересам жодної з європейських наддержав — Англії, Австрії, Франції. Спроби Росії опертися на союз з Пруссією викликали зрозуміле занепокоєння у Відні, Лондоні та Парижі. В результаті цього Пруссії, як менш сильному учаснику намічуваної коаліції, дозволили дещо зміцнити свої позиції, але ціною розриву з Росією. Остання підтримувала прагнення Пруссії захопити усю Саксонію, але в свою чергу претендувала на герцогство Варшавське з Познанню та Гданськом включно. Союзний сейм (бундестаг) - рада уповноважених окремих німецьких монархів - перебував у Франкфурті-на-Майні. В Союзі не існувало ні спільного судового органу, ні об'єднаного дипломатичного представництва, ні загальної армії. Рішення сейму ставали обов'язковими лише за умови їх визнання усіма суверенними государями - членами Союзу. Тим самим Німецький союз був слабкою конфедерацією, позбавленою реальної сили і значення. Володіння Пруссії були роз'єднані і складалися з двох основних частин. Східна частина включала давні прусські провінції та Познань, західна - Рейнську область та Вестфалію. Обидві частини королівства були розділені землями інших німецьких государів, відрізнялися вони і за своїм внутрішнім суспільним ладом. У східних провінціях панувало крупне поміщицьке землеволодіння (місцевих поміщиків називали юнкерами). Юнкерам належала на селах вища поліцейська влада і вотчинна юрисдикція. Селянство, особисто вільне після реформи 1807 р., але політично безправне і позбавлене землі, продовжувало нести панщину і платити оброки. В західних володіннях Прусського королівства, які довго перебували під управлінням французів, селянство уже вивільнилося з-під кріпосної залежності, в життя ґрунтовно увійшли буржуазні порядки і створене французькою революцією законодавство, рівність усіх громадян перед законом, гласне судочинство тощо. Поміщицька юрисдикція, що зберігалася на сході Пруссії, тут давно уже припинила своє існування. Ця дуалістична модель прусської держави мала деяке притягальне значення - вона демонструвала певну толерантність її монархів до місцевих порядків і звичаїв та дозволяла сподіватися, що в майбутньому цей принцип буде поширений і на інші німецькі землі в разі їх можливого входження до складу Пруссії. Певну роль відігравали і релігійні відмінності - у східній частині сповідувався переважно протестантизм, у західній - католицизм. У кожній з восьми провінцій Прусського королівства діяли станові ландтаги, не пов'язані між собою, їх функції зводилися до дорадчих при монарху. Політичний режим інших німецьких держав охоплював широкий спектр державно-правових моделей. Найтяжчим було становище народних мас на півночі - у Мекленбурзі, Брауншвейзі, Ольденбурзі та Гессені, де попередні феодальні порядки були відновлені у повному об'ємі. В чотирьох південнонімецких державах - Баварії, Вюртемберзі, Бадені та Дармштадті були введені конституції, дещо схожі на французьку Хартію 1814 р. У Ганновері та Саксонії поновлені станові ландтаги – анахронізм навіть не учорашньої, а позавчорашньої історичної епохи. Така політична строкатість виступала додатковою перепоною на шляху об'єднання усіх німецьких земель, перетворення Німеччини у цілісну та могутню державу.

Разом з тим, потреби економіки, єдність історичного минулого, мови і традицій усе нагальніше вимагали німецького возз'єднання. В ролі об'єднавчого центру, на думку німецьких патріотів, могла виступити Пруссія в якості наймогутнішої з власне німецьких держав. Політична роздробленість німецьких земель не дозволяла німецькій буржуазії конкурувати з сусідніми державами, оскільки кордони і високі митні тарифи перешкоджали вільному руху товарів і капіталу. Як результат, німецькі товари були дорожчими і мали нижчу якість. Цікаво, що вперше в світі клеймо - «Made in...» з'явилося на англійських товарах в середині XIX ст. виключно з метою вирізнити якісні англійські вироби від дешевих німецьких підробок. Лише політичні зміни могли вивести німецьку економіку на вищий рівень, тільки об'єднана держава давала німецькій буржуазії шанс на виживання у конкурентній боротьбі. Ще у 1818р. в Пруссії був введений спільний для усіх восьми провінцій митний тариф. Пізніше її уряд здійснював постійні зусилля по знищенню митних перегородок між прусськими володіннями та сусідніми німецькими державами. У 1834 р. митний союз, нарешті, об'єднав 18 держав з 23 млн. населення. Це стало крупним політичним успіхом Пруссії. Німецька буржуазія починає розглядати Пруссію як свій форпост в економіці та політиці, тим більше, що Австрія та її сателіти до митного союзу не увійшли. Розвиток торгівлі, розширення внутрішнього ринку, будівництво доріг, особливо залізниць, зруйнували державну обмеженість і партикуляризм у праві. Буржуазія потребувала свободи підприємницької діяльності. Однак її сковували політичний лад і законодавство. Конфлікт між буржуазією та дворянством з кожним роком загострювався. Тільки буржуазна революція могла знищити економічне й політичне відставання Німеччини від передових країн Європи.