58.Соціально-економічний Розвиток Франції на початку хх ст.

Прискорення зкономических развнтня . На початку XX в. промьшленннй зростання у Франції не талько досяг вельми високого ті мла - порадков 5% на рік, а й набув якісно новьій характер. Раніше його забезпечували одночасно підйом великої машин-ної івдустріі і розширення виробництва в традиційному сек ¬ торі (в останньому випадку - завдяки використанню більшої кількості робочих рук, повьішенію інтенсивності праці, збільшен-нію тривалості робочого дня і т.п.). Однак у годьі «великої депресії» традіціонньїй сектор, що не вьщержав перев-зок, зазнав краху, про що свідчило різке скорочення зайнятості в тих галузях промншленності, де переважало крейда-кое ручне виробництво. Наприклад, в текстильній промьішлен-ності департаменті Кальвадос чисельність робітників зменшилася з 55 тьіс. в 1866 р. до 18,8 тьма. в 1886 р. З кінця XIX в. промьішленньїй зростання стало вирішальною мірою залежатиме від великої індустрії, розвиток якої вимагало великих капіталовкладень-ний в дорогу техніку і технологію.

Новьій промьішленньїй підйом спирався на активну інвес тіціонную політику і ряд інших благопріятньїх предпосьшок. Активний приплив інбєстіцій в промьішленность свідоцтво-вал про фінансове здоров'я страньї, що не іспьітьшавшей брак капіталів. Париж залишався вторьім за значенням, після Лонда на, фінансовьім рьінком світу. У 1900 р. в підвалах Француз - ського банку зберігалося золота на 3,2 млрд франків (в 1913 р. - вже на 3,9 млрд). Французи охоче вкладьівалі свої заощадження в ценньїе паперу, портфель которьіх оцінювався напередодні Першої світової войньї в 111 млрд франків З них 32 млрд франків припадало на акції отечественньїх підприємств. Грошова маса подвоїлася в період між 1895 і 1913 гт. і досягла 27 млрд франків. При зтом французький франк залишався символом стабільності і надійності.

Серйозною предпосьілкой прискорення промьішленного зростання бьшо подолання аграрної кризи. Завдяки протекціоніст-ської політиці ценьї на сільськогосподарську продукцію знову зросли, що забезпечило повьішеніе прибутковості селянських і фермерських господарств. Розвиток сільськогосподарського кредиту

Франція вьтустіла в 1913 р. 45тью. автомобілів, зайнявши друге місце в світі з їх виробництва (після США), перше - по зкспорта.

Але навіть гірімер автомобільної промьішленності свідок-ствуст про опрсдслснньїх изьянов французького виробництва на початку XX в., Насамперед про його великий распьшенності. У 1906 р. у Франції насчітьівалось 189 підприємств з кількістю робітників свьіше 1 тьіс. чоловік. Крупньм вважалося підприємство, на якому працювали від 100 до 300 осіб. Але близько третини всіх наемньїх працівників бьіло зайнято на підприємствах, персонал которьіх НЕ превьішал 10 осіб. Слабка концентрація вироб ¬ ництва служила перешкодою застосуванню більш раціональньїх методів організації праці. Заважала вона і стандартизації про-дукдіі. Поразітельньїй факт: одне тільки підприємство «Рено» пропонувало покупцям одночасно 10 моделей автомобілів!

Всі зто несприятливо відбивалося на собівартості, а сле-послідовно, і на відпускній ціні товарів. Позтому на міровьіх рьшках французька велика індустрія часто не могла на равньїх конкурувати з іностранньїмі виробниками. Незважаючи на зростання французького зкспорта (в середньому 3,7% на рік між 1895 і 1914 гт.), Його структура залишалася багато в чому застарілої: тради-ціонньїе вироби «ізьісканного смаку» переважали над продук єю совремеїшого машинобудування (автомобілі - одне з не- багатьох іскліоченій).

За динамічними показниками розвитку Франція на початку XX в. не поступалася іншим країнам, але втрата темпу в останній третині XIX в. обернулася невосполнімьімі утратами. Поки Зкон-міка Франції тупцювала на місці, вирішуючи проблеми зффектом-ності виробництва, некоторьіе інші страньї, особливо Сіла і Німеччина, пішли далеко вперед. Вони значно перевершили Францію за фізичними і стоімостньїм показниками розвитку промьішленного виробництва. Частка Франції в світовому зкспор-ті промьліленной продукції скоротилася з 16% в 1876 р. до 12% напередодні Першої світової войньї.

У порівнянні з іншими країнами, зокрема з Німеччиною та США, французька промьшіпенность на рубежі XIX-XX ст. отлічапась більш слабкою концентрацією виробництва, капіталу і робочої сільї. Рівень концентрації бьіл особливо низьким в тих галузях, которьіе прямо залежали від масового споживчого попиту, наприклад, у текстильній промьішленності і автомоби-лестроеніі. Тут діяло безліч конкурували один з одним дрібних підприємств. Навіть самьіе крупньїе з них не бьііі досить мощньїмі, чтобьі продиктувати рьінку свої умови. Относітсльно вьіше бьіл рівень концентрації в отрас-дозволило поліпшити агротехніку і агрикультуру. У 1892-1912 рр.. втроє - з 1 млрд до 3,2 млрд франків - зросла вартість використовуваного в господарствах інвентарю.За зто же час в аграр-ному секторі приблизно на третину повьісілась виробник-ність праці.

Помітно збільшилася ємність внутреннсю потрсбітельского рьшка, насамперед завдяки зростанню реальної заробітної платьі в годьі «великої депресії». Сам зтот рьінок став зластічнее у зв'язку зі стандартизацією споживчих смаків, прівьічек і запитів широких верств населення, чому сприяли процес-сьі індустріалізації, урбанізації, розвиток засобів спільнота-ня, зв'язку і масової інформації. Правда, гнітюче боздєй-ствовал на попит слабкий демографічне зростання. На початку XX в. продовжувала скорочуватися народжуваність, яка до 1911-1913 рр.. впала до 18,8 проміле (уровя народжуваності і смертності при-мірно зрівнялися).

Важньїм фактором прискорення зкономических розвитку бьію те, що на початку XX в. французи в своїй масі бьілі більш образованьї, ніж будь-коли раніше. Стали приносити плодьі зусилля урядів Третьої республіки з розвитку початково ¬ го, середнього та вьісшего освіти. Французька індустрія не іспьггьівала браку ні профсссіонально обученньїх робочих, ні кваліфіцірованньїх інженерів і підприємців.

Далеко не випадково, що Франція на початку XX в. зайняла лідируюче положення в розвитку саме тих галузей промьіш-лінощів, которьіе предьявлять повьпіенньїе вимоги до зна ¬ нням, кваліфікації та конструкторської кмітливості працівників, - автомобільної, авіаційної, злектрознергетіческой, алюми-Нієв. Показовий приклад автомобільної промьішлснності. Її піонером у Франції бьіл Арман Пежо, вьіпускнік одного з престіжньїх вьісшіх учебньїх закладів - Центральної школьї ремесел. Починаючи з 1888 р. він закуповував моторьі «даймлср», вьіпускасмьіе паризької фірмою на чолі з Змілем Левассором, і монтував їх на кузова власного виробництва. У 1890 р. Пежо, Левассор і ще один компаньйон приступили до випуску нового, Болса належноє автомобіля. До 1895 бьіло виготовлено 250 примірник зтой моделі. Їх приклад наслідували інші підприємці. У 1900 р. у галузі конкурували вже ЗО виробників, в 1910 р. -57, в 1914 р. - 155, з колгорьіх, правда, не більше третини зуміли створити велике виробництво. Одним з найбільш значітельньїх виробників був Луї Рено. У період з 1900 по 1913 р. чисельність робітників на його підприємстві збільшилася з 110 до 4тьіс., Випуск автомобілів - з 179 до 4481, оборотний капітал вьірос в 100 разів. Всього

лях, в которьіх бьіло зосереджено виробництво сьірья, палива та Промьпиленность обладнання. У 1912 р. в металургійній промьішленності 10 самьіх великих підприємств контролювали 70% вссго капіталу галузі. У головному кам'яновугільному бассей-ні Франції (на півночі страньї) 9 компаній добьгоалі 80% зтого мінералу. Подібного роду олігополії (тобто підприємств і ком-панії, що займали панівне становище в галузі) спо ¬ жілісь в машинобудівній промьішленності і злектрознерге-тику. Найбільш вьісокой ступенем концентрації капіталу і про ¬ ництва відрізнялися хімічна і алюмінієва промьішлен-ність, в кожній з которьіх панували одне-два великих підприємств. Саме в зтіх галузях на рубежі XIX-XX ст. набули поширення угоди між підприємствами про фіксацію цін на вьіпускаемую продукцію. Наприклад, в 1896 р. по ініціатаве найбільшої хімічної компанії «Сен-ГоЬеі» виник картель виробників содьі і соляної кіслотьі. Однак длітельньїе і устойчівьіе монополістичні угоди у Франції бьілі немногочісленньїмі.