29.Територіальна експансія сша в кінці XVIII – першій половині хіх ст.

Територіальна експансія США органічно випливала з економічного устрою країни і прагнення великих власників збільшити земельні володіння для отримання прибутку.

Експансія - розширення, поширення сфери впливу, панування в різних областях, в т.ч. за допомогою дипломатичного тиску і збройного вторгнення.

У 1790 році територія США становила 888,8 тис. кв. миль. Приєднання в 1803 році Луїзіани, що раніше належала Франції, збільшило територію країни майже вдвічі. Територіальна експансія США полегшувалася відсталістю та поширенням індіанських племен, слабкістю сусідів - спочатку іспанських колоній, а потім Мексики. Війни в Європі відволікали європейські держави від подій на американському континенті, і правлячі кола Сполучених Штатів практично безперешкодно розширювали свою територію за рахунок земель індіанців і сусідніх країн.

Корінні жителі Америки - індіанці - були позбавлені громадянських прав. Їх систематичне винищування і витіснення на гірші землі, що почалося ще в колоніальний період, неухильно тривало. У ході війни 1812-1814 років з Англією і після неї витіснення індіанців на Захід посилилося. Їх насильно виселяли в спеціально відведені для цього гірші райони - так звані резервації. Спроби опору індіанців були зламані за допомогою кривавих каральних експедицій.

Розправа з індіанцями іноді поєднувалася з вторгненням на територію інших країн. Війська США, Переслідуючи індіанців, вторглися в Східну Флориду, що належала Іспанії. У 1819 р., за угодою між урядами США та Іспанії, Східна Флорида відійшла до США. Індіанське плем'я семінолів, що заселяло півострів, до кінця 30-х років було фактично знищено. Після відкриття на захід від Джорджії великих родовищ золота живе тут плем'я Черрокі було вислано далеко на Захід, а його землі оголошені державними.

Курс на експансію і територіальні захоплення був закріплений в «доктрині Монро» 1823 Хоча президент Монро в цьому програмному документі прагнув захистити свободу плавання і недоторканність американських торгових суден, виступав проти втручання європейських держав в американські справи, головним положенням документа було зміцнення ролі США на американському континенті, в тому числі і силовими методами.

У 1836 році збройні сили плантаторів Півдня розбили мексиканські війська і вторглися до Техасу, який належав Мексиці. Техас був оголошений незалежної рабовласницької республікою, і плантатори зажадали його прийняття до складу США. У 1845 р. Конгрес прийняв закон про анексію Техасу. Мексиканський уряд розірвало з США дипломатичні відносини.

У ході війни США з Мексикою перевага американської армії було переважною, і за договором від 2 лютого 1848 мексиканський уряд змушений був передати США всі землі на північ від р.. Ріо-Грапк, Нової Мексики і Північну Каліфорнію з гаванню Сан-Франциско. У 1846 році США остаточно домоглися від Англії визнання своїх домагань на територію Орегона. Була встановлена ​​західний кордон з Канадою. США стали найвпливовішою державою континенту, мали вихід до двох океанів, проте країну чекали суворі внутрішні випробування.

Зовнішня політика США у першій половиш XIX ст. зумовлювалася потребами швидкого економічного розвитку. Промисловість північно-східних штатів потребувала розширення торгівлі і нових ринків збуту для своїх товарів, а плантаційне господарство Півдня внаслідок примітивного, екстенсивного характеру не могло розвиватися без нових територій.

Першим територіальним надбанням США стала величезна територія (2,6 млн хв. км) у басейні р. Міссісіпі з важливим для розвитку американської торгівлі портом Новий Орлеан, яка була названа Луїзіаною. Спочатку ця територія належала Іспанії, але на початку століття її захопив Наполеон Бонапарт. Плани французького імператора про створення нової колоніальної імперії стурбували США, які, загрожуючи вступити у війну з Францією на боці Англії, змусили його поступитися Луїзіаною за 15 млн дол. Крім родючих земель, Сполучені Штати отримали й право контролю над центральною річковою системою континенту.

Президент Т. Джефферсон у 1805 р. оголосив нейтралітет у війні Франції з Англією. Британський військово-морський флот блокував США, конфісковував американські товари, що завдало величезної шкоди американській торгівлі. Відносини між державами стали напруженими і в червні 1812 р. президент Дж. Меді-сон оголосив війну Англії. США не мали достатньої військової сили і могли розраховувати лише на 7 тис. регулярних військ та добровольців з окремих штатів. Тому перша їхня спроба завдати поразку англійцям і захопити Монреаль закінчилася невдачею і британські війська захопили Детройт. Водночас певних успіхів американці досягли на морі, де знищили декілька англійських кораблів. У 1813 р. американські війська звільнили Детройт і змусили британців відступити в Канаду. Наступного року американський флот завдав поразки англійцям на озері Шамплейн і знову змусив відступити 10-тисячну британську армію. Однак у серпні британський флот на східному побережжі висадив десант, що рухався до столиці. Президент мусив залишити Вашингтон. Остання битва відбулася у січні 1815 р., хоча напередодні у Генті (Бельгія) між США та Англією було підписано мир. Американські війська під командуванням майбутнього президента Е. Джексона у цій битві завдали поразки англійцям.

Війна не принесла територіальних надбань США, але зміцнила національне почуття американців. Міністр фінансів А. Галлатін зазначив: "Війна відновила національне почуття і характер, які дала Революція (Війна за незалежність. - Лет.) і які постійно послаблювалися. Віднині люди мають більше спільних інтересів, з якими пов'язані їхня гордість та політичні дії. Вони стали більше американцями, оскільки більше себе почувають нацією. Я впевнений, що незалежність Сполучених Штатів тепер буде краще гарантованою".

Ще напередодні англо-американської війни США окупували Флориду, яка належала Іспанії. У 1819 р. вони змусили Іспанію без викупу передати їм Флориду та західну частину материка до 42-ї паралелі. Це відкрило шлях до широкої експансії до Тихого океану.

Сполучені Штати загалом підтримували національно-визвольну боротьбу народів Латинської Америки. У 1822 р. президент Дж. Монро визнав незалежність Колумбії, Чилі, Мексики та Бразилії. США встановили з ними дипломатичні відносини й розширювали торгівлю. Втручання Священного союзу в справи латиноамериканських держав розцінювалися США як замах на суверенітет держав, які звільнилися у ході визвольної війни. Цього разу США відійшли від традиційної політики невтручання і 2 грудня 1823 р. Мокро проголосив знамениту доктрину. Головний зміст її був викладений у 4 пунктах: 1) Сполучені Штати не втручатимуться у війни на Європейському континенті; 2) Сполучені Штати не втручатимуться у справи колоній або залежних територій європейських країн; 3) Американський континент закритий для майбутньої колонізації; 4) будь-яка спроба європейських країн встановити своє панування над народами Американського континенту буде розглядатися як недружній акт стосовно США. Доктрина Монро свідчила про спроби США стати політичним лідером у Західній півкулі.

Свою зовнішньополітичну стратегію Сполучені Штати втілили у життя, розв'язавши війну проти сусідньої Мексики (1846- 1848). Війна завершилася повною перемогою США і приєднанням Техасу, Каліфорнії. Аризони і Нової Мексики. Таким чином, територія Сполучених Штатів зросла до 7 млн 800 тис. кв. км і майже досягла розмірів Європейського континенту.