27. Соціально-економічний розвиток Іспанії в середині хіх ст. Четверта революція (1854 – 1854 рр.)

Розвиток капіталізму в Іспанії в ці десятиліття йшло надзвичайно повільно. Однією з найважливіших причин економічної відсталості Іспанії було збереження феодальних пережитків у вигляді поміщицької монополії на землю і засилля католицької церкви. Іспанія залишалася аграрною країною з досить слабкою промишлелност'ю. Остання обмежувалася обробкою сільськогосподарської сировини. Переважали дрібні кустарні підприємства. Перша залізниця в країні почала діяти лише в 1848 р. Найшвидше розвивалася текстильна промисловість, головним чином на півночі країни, в Каталонії: у 1846 р. на текстильних підприємствах Каталонії було зайнято більше 100 тис. чоловік. Деяке зростання промисловості спостерігалося і в інших частинах країни.

У середині XIX ст. в Іспанії розгорнулася промислова революція, що почалася ще в 30-і роки. Першою галуззю, яка перейшла до машинного виробництва, стала бавовняна промисловість Каталонії. До початку 60-х років ручні прядки були повністю витіснені з виробництва. У 30-і роки на текстильних підприємствах Барселони були встановлені перші парові машини. Слідом за бавовняної промисловістю машини стали застосовуватися у виробництві шовкових і вовняних тканин.

У середині XIX ст. почалася перебудова чорної металургії: впроваджувався процес пудлінгованія, розширювалося застосування кам'яного вугілля і коксу. Реконструкція металургії призвела до бурхливого розвитку цієї галузі в Астурії, містився найбільший покладами кам'яного вугілля, і в Країні Басків, багатою залізною рудою. Швидкими темпами зростала видобуток вугілля, залізної руди і кольорових металів, в цьому важливу роль почав грати іноземний капітал. У 1848 р. відкрилася перша в Іспанії залізнична лінія Барселона - Матаро. До кінця 60-х років залізниці з'єднали Мадрид з найбільшими містами країни, їх протяжність становила близько 5 тис. км.

Проте, початок промислової революції не ліквідувало відставання Іспанії від передових капіталістичних країн. Велика частина машин і устаткування для іспанської промисловості ввозилася з-за кордону. Іноземний капітал панував у залізничному будівництві і відігравав велику роль у гірничодобувній промисловості. У країні переважали дрібні та середні підприємства. Промислове відставання Іспанії пояснювалося перш за все збереженням феодальних пережитків у сільському господарстві, які гальмували розвиток внутрішнього ринку. Промисловість страждала також від нестачі капіталів, оскільки в умовах Іспанії буржуазія вважала за краще вкладати їх в купівлю проданих в роки революцій церковних земель, у державні позики.

Перехід до фабричного виробництва супроводжувався розоренням ремісників, збільшенням безробіття, погіршенням умов праці та життя робітників. Робочий день астурська металургів, наприклад, досягав 12-14 годин. Формування промислового пролетаріату дало поштовх розвитку робітничого руху. На початку 40-х років каталонські робочі провели ряд страйків, вимагаючи підвищити заробітну плату. Незважаючи на переслідування з боку влади, виникали перші професійні організації робітників, створювалися «каси взаємодопомоги». Серед робітників і ремісників набули поширення різні соціалістичні ідеї (Фур'є, Кабе, Прудона).

Зростання населення (з кінця XVIII ст. По 1860 р. населення Іспанії збільшилася приблизно в півтора рази, досягнувши 15,6 млн. чоловік) і розвиток міст підвищували попит на сільськогосподарські продукти. Розширювалися посівні площі, зростав валовий збір зерна, винограду, оливок. Поява залізниць сприяло зростанню товарності сільського господарства і розвитку його спеціалізації. У той же час нова агротехніка впроваджувалася в Іспанії дуже повільно, що було обумовлено соціально-економічними відносинами в іспанській селі.

Третя буржуазна революція не тільки не дозволила проблему латифундизму і селянського малоземелля, але, навпаки, посилила її. У південних і центральних районах країни дрібноселянського оренда витіснялася власними господарствами великих землевласників, заснованими на застосуванні праці поденників. У Каталонії, Галісії, Астурії, Старої Кастилії тривав процес поступового перетворення селян-власників в орендарів. Перебудова сільського господарства на капіталістичний лад йшла повільно і супроводжувалася обезземеленням та зубожінням селянської маси, перетворенням селян у наймитів з наділом і безправних орендарів.

Четверта Іспанська революція 1854-56. Почалася з військового повстання, піднятого 28 червня 1854. У своїй програмі ("Мансанаресскій маніфест", 7 липня 1854) повсталі вимагали ліквідації королівської камарильї (королівської придворної кліки), встановлення законності і скликання установчих кортесів. Повстання було підтримано населенням Мадрида і інших найбільших міст Іспанії. 31 липня 1854 королева Ізабелла II була змушена призначити прем'єром колишнього регента Іспанії Еспартеро, утворити уряд з прогресистів і правих лібералів. Створені в липні загони національної міліції отримали легальний статус. 8 листопада 1854 в Мадриді зібралися однопалатні установчі кортеси, більшість депутатів яких належало до партії Ліберальний союз (створений в 1854 з правих лібералів), очолюваної військовим міністром О'Доннел. Ліве крило кортесів склали прогресисти (прихильники Еспартеро) і невелика група демократів-республіканців. У 1855 і 1856 кортеси прийняли закони про "дезамортізаціі", тобто розпродажу земель, що належали церкві, монастирям, державі, а також земель селянських общин. Постійне особисте суперництво Еспартеро і О'Доннел переросло поступово у великий політичний конфлікт, на основі якого відбулося розмежування між прихильниками і супротивниками поглиблення революції. О'Доннел отримав підтримку Ізабелли II, придворних кіл, духовенства та інших консервативних елементів. У Каталонії, Валенсії і Андалусії набирало силу республіканське рух. Барселонський робітники організували в 1854 федерацію своїх професійних спілок - Союз класів - і провели в липні 1855 загальний страйк. Навесні і влітку 1856 почалися аграрні заворушення в Андалусії, Естремадура і Вальядоліді. 13 липня 1856 королева дала відставку уряду Еспартеро. 14 липня в Мадриді на заклик прогресистської депутатів установчих кортесів почалося повстання національної міліції і робітників, пригнічений після трьох днів запеклої боротьби. Подібні ж повстання відбулися в ряді інших міст країни. Новий уряд, сформований О'Доннел, здійснило - після придушення повстань - розпуск національної міліції та установчих кортесів, відновило конституцію 1845 та інші закони, що діяли до революції.