23.Реформи 1846 – 1848 рр. В Італії. Передумови революції

У 1846-1847 рр.. В Італії виявлено ознаки насувається революції. Голод і позбавлення народних мас - наслідок неврожаїв 1846-1847 рр.. і європейського економічної кризи - викликали хвилювання міського та сільського люду, протестував проти дорожнечі, спекуляції хлібом і безробіття. Ліберально-буржуазна опозиція наполегливо вимагала проведення перетворень. Стривожені наростаючим бродінням правителі Папської держави, Сардинського королівства і Тоскани приступили до проведення обмежених реформ, щоб послабити бурхливо розростається народний рух. Обраний влітку 1846 на папський престол Пій IX оголосив амністію політичним в'язням і емігрантам, заснував консультативну раду за участю світських осіб, послабив цензуру і дозволив сформувати національну гвардію. Восени 1847 за ініціативою Пія IX між цими трьома державами було укладено угоду про створення Митного союзу. Поворот у позиції папства викликав в Італії радість, ліберали поспішили оголосити папу вождем національного руху. У Тоскані і сардінському королівстві було дозволено видавати політичні газети, уряд Туріну ввів на місцях виборні муніципалітети, наскільки удосконалило судову систему.

Всупереч сподіванням монархів зроблені поступки не послабили народного руху, воно навіть набуло ще більшого розмаху. У багатьох місцях страйкували робітники і поденники, в Центральній Італії робітничі виступали з вимогами «права на працю» і «організації праці», в Римі в кінці 1847 хвилювання луддітского типу охопило сукнарів. Частішали масові

патріотичні, антиавстрійські демонстрації, їх учасники несли зелено-біло-червоні прапори - символ свободи і незалежності Італії. З осені 1847 загострилася обстановка в Ломбардії. Щоб висловити свій протест проти іноземного панування, жителі Мілана відмовилися на початку 1848 купувати тютюн, монополія на продаж якого належала Австрії. Справа дійшла до кривавих сутичок з поліцією і військами. Були вбиті й поранені. Патріотичні маніфестації в Мілані викликали широкий відгук у всій країні. Обурення проти іноземних гнобителів проривалося назовні в Тоскані, папських володіннях і П'ємонту. На Півдні королівським військам довелося придушувати повстання спробу в Калабрії. Італія була на порозі революції.

У лютому 1847 р. у ряді районів Ломбардії відбулися селянські заворушення, викликані неврожаєм, подорожчання хліба і посиленим вивезенням його. Селяни виступали і проти великих землевласників, і проти скупників зерна, і проти австрійської влади.

Гостра боротьба з австрійськими окупантами розгорнулася на початку 1848 р. в столиці Ломбардії Мілані. На вулицях міста відбувалися криваві зіткнення між населенням та військами. Жителі Мілана демонстративно відмовлялися купувати і курити тютюнові вироби, торгівля якими становила державну монополію Австрії. Незабаром хвиля «тютюнових бунтів» поширилася на провінцію. На стінах будинків з'явилися написи: «Хай живе вільна Італія!», «Смерть австрійцям!» З Мілана рух перекинулося до Венеції. Одним з осередків революційного руху був університет в Павії; австрійські власті закрили його.

Зростання революційного і національно-визвольного руху в Італії викликав сильну тривогу як у правлячих колах італійських держав, так і в австрійських властей. У Модену і в Парму на прохання правителів цих герцогств були введені австрійські війська для боротьби проти народного руху. Правитель маленького князівства Лукка, злякавшись революційних заворушень, відмовився від влади і продав у 1847 р. свою державу уряду Тоскани.

Напружена обстановка складалася і в сардінському королівстві. У Генуї народні демонстранти вимагали скасування податку на сіль і видачі зброї добровольцям для боротьби проти Австрії. Дворушнику король Карл-Альберт, намагаючись запобігти революцію, став проводити половинчасті реформи, поєднувалися, втім, з грубими поліцейськими репресіями.

У Неаполі король Фердинанд II уклав з австрійським урядом секретну угоду про австрійську військову допомогу для боротьби проти революційних виступів, посилив цензурні строгості і заборонив всякі демонстрації. Підпільний комітет неаполітанських революціонерів намітив на 1 вересня 1847 одночасне повстання у всьому королівстві, але змова була розкрита поліцією. Все ж таки в ряді місць відбулися революційні виступи. У Реджо повстанці заволоділи міською фортецею і навіть створили тимчасовий уряд. Відступивши під натиском військ в гори Калабрії, група революціонерів продовжувала боротьбу. До них приєдналося багато селян. Повстання було придушене з крайньою жорстокістю.

На початок 1848 р. в Італії склалася революційна ситуація. Відбиваючи підйом патріотичних почуттів, який переживали в цей момент кращі люди Італії, поет-революціонер Мамелі у вірші «Брати-італійці», написаному в 1847 р., вигукував: «Нехай же об'єднає нас один прапор, одна надія! Поклянемося зробити батьківщину вільною від Сицилії до Альп! »Кожна строфа цього вірша закінчувалася бойовим закликом:« Стройся в когорти, будемо готові померти, Італія кличе! »