8.10 Роль факторів зовнішнього середовища в інфекційному процесі (температура, іонізуюча радіація, сонячна активність, хімічні фактори тощо).

Фактори навколишнього середовища можуть впливати на розвиток інфекційної хвороби.

Охолодження, а також перегрівання тіла порушують біокаталітичні реакції організму й знижують імунітет. Переохолодження й підвищена вологість повітря знижують активність фагоцитів, тому порушують опірність усього організму, особливо слизових оболонок дихальних шляхів, що призводить до розвитку пневмоній та респіраторних захворювань.

Сонячне проміння сприятливо діє на організм і підвищує його стійкість до інфекційних захворювань. Однак тривале та інтенсивне опромінювання шкідливе для організму, воно спричинює розвиток імунодефіцитного стану, що знижує опірність до деяких патогенних мікробів (рецидиви малярії в людей, інфікованих плазмодіями, зумовлені дією тривалого сонячного опромінювання). А.Л. Чижевський своїми дослідженнями встановив (1965), що підвищена сонячна активність порушує функції серцево-судинної системи та нервово-психічної діяльності макроорганізму; це підвищує його сприйнятливість до патогенних мікроорганізмів.

Іонізуюча радіація знижує захисну функцію лімфоїдної тканини, макрофагів крові, зменшує бар'єрну функцію слизових оболонок (збільшує їх проникність), унаслідок чого мікроби нормальної мікрофлори можуть призвести до бактеріемії (циркуляції мікробів у крові).

Незадовільні санітарно-гігієнічні умови праці п побуту несприя­ливо діють на організм людини. Вони знижують загальну опірність організму до інфекцій.

Забруднення навколишнього середовища відходами промисловості, викидами транспортних засобів, атомних електростанцій порушують реактивність і сприйнятливість організму людини. Унаслідок інтенсивного забруднення повітря зросла кількість людей з хронічними захворюваннями дихальних шляхів (пневмонія, бронхіт, емфізема, астма). Нестача кисню в приміщенні, надлишок вуглекислого газу та інших шкідливих газів спричи­нюють хронічне отруєння, сприяють розвитку туберкульозу.

9.10. Фагоцитоз. Типи фагоцитуючих клітин. Стадії фагоцитозу. Механізми мікробної дії фагоцитів. Завершальний і незавершальний фагоцитоз.

Фагоцитоз вперше відкрив І.І. Мечников, за це відкриття в 1908 р. він одержав Нобелівську премію.

Механізм фагоцитозу складається в поглинанні, переварюванні, інактивації сторонніх для організму речовин спеціальними клітками-фагоцитами.

До фагоцитів Мечников відніс макрофаги і мікрофаги. В даний час усі фагоцити об’єднані в єдину фагоцитуючу систему. У неї включені: промоноцити — виробляє кістковий мозок; макрофаги - розкидані по всьому організмі: у печінці вони називаються «купферовські клітки», у легенях - «альвеолярні макрофаги», у кістковій тканині - «остеобласти» і т.д. Функції кліток-фагоцитів найрізноманітніші: вони видаляють з організму клітки, що відмирають, поглинають і інактивують мікроби, віруси, гриби; синтезують біологічно активні речовини (лізоцим, комплемент, інтерферон); беруть участь у регуляції імунної системи.

Процес фагоцитозу, тобто поглинання сторонньої речовини клітками-фагоцитами, протікає в 4 стадії:

1) активація фагоцита і його наближення до об’єкта (хемотаксис);

2) стадія адгезії - прилипання фагоцита до об’єкта;

3) поглинання об’єкта з утворенням фагосоми;

4) утворення фаголізосоми і переварювання об’єкта за допомогою ферментів.

Фагоцити - рухливі клітки і можуть переміщатися в напрямку до об’єкта. Рух фагоцита до об"єкта називається хемотаксисом. Як правило, фагоцити «переварюють» захоплені чужорідні агенти, тоді говорять про завершений фагоцитоз. Але не завжди фагоцитоз закінчується переварюванням - такий фагоцитоз називається незавершеним. Причини, що обумовлюють незавершений фагоцитоз:

1) деякі мікроорганізми придушують злиття фага і лізосоми;

2) деякі мікроорганізми виділяють речовини, що нейтралізують дія рибосомальних ферментів;

3) деякі мікроорганізми можуть виходити з фагосоми;

4) деякі бактерії мають стійкість до лізосомальних ферментів (гонококк, стафілокок, палички туберкульозу і лепри).