14.Туберкульоз.

Туберкульоз—інфекційне захворювання тварин і людини здебільшого з хронічним перебігом, що спричинюється мікобактерією туберкульозу. Характеризується утворенням у різних органах типових для туберкульозу безсудинних вузликів (tuberculum), схильних до сирнистого розпаду.

Поширення хвороби та економічна шкода. Туберкульоз — дуже поширене захворювання в багатьох країнах світу, яке завдає великої шкоди тваринництву і є постійною загрозою для здоров’я людини, бо являє собою не тільки антропозоопозну, а й зооантропонозну хворобу. Економічна шкода від туберкульозу складається з передчасного вибракування і забою племінних та високопродуктивних тварин, зниження надоїв та виходу м’яса, значних затрат на проведення оздоровчих заходів.

Збудник хвороби — Mycobacterium tuberculosis кислото- спирто-антиформиностійкий грампозитивний нерухомий мікроб, спор і капсул не утворює. строгий аероб, росте при температурі 37—38° і притому дуже повільно. Звичайно потрібно 1—2 тижні для появи перших колоній збудника.

Розрізняють п’ять типів мікобактерій туберкульозу: людський, бичачий, пташиний, мишачий і холоднокровних.

Стійкість. Мікобактерії туберкульозу досить стійкі проти впливу різних фізичних факторів і хімічних засобів, особливо проти висушування (7—10 місяців). У гниючих органах вони зберігаються від 2 до 6 місяців, у гною — до 7, у воді — до 2 місяців, а в грунті — понад 2 роки.

Епізоотологія хвороби. До туберкульозу сприйнятливі всі види домашніх і диких тварин (незалежно від віку і статі), птиці, холоднокровні і людина. Основним джерелом збудника інфекції є хворі тварини, птиця і люди. Туберкульозні тварини виділяють величезну кількість мікобакторій з харкотинням, молоком і фекаліями. Зараженя аліментарно і аерогенно, контактно, внутрішньоутробно.

Патогенез. На початку розвитку патологічного процесу в усіх уражених органах помічається розширення кровоносних і лімфатичних судин з лімфоїдною інфільтрацією. Потім з’являється скупчення лімфоїдних клітин по ходу лімфатичних щілин і судин з утворенням горбиків, типових для туберкульозу. Розвиток туберкульозних горбиків супроводиться збільшенням регіонарних лімфатичних вузлів. При доброякісному пере-бігу хвороби вузлики, що утворилися, зазнають звапніння і дальший розвиток процесу припиняється. В інших випадках вуз-лик зазнає сирнистого розпаду, а мікобактерії, що збереглися, проникають в навколишню здорову тканину і викликають утворення нових вузликів. Проникнення мікобактерій у кров’яне русло призводить до розвитку міліарного туберкульозу з утворенням великої кількості вузликів у багатьох органах і тканинах.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період при туберкульозі триває від 2 до 6 тижнів. Початок захворювання у заражених тварин визначається появою алергічних реакцій на туберкульоз. Клінічні ознаки проявляються значно пізніше. Умовно розрізняють активний (відкритий) туберкульоз, коли мікобактерії з бронхіальним слизом, молоком, фекаліями виділяються назовні і латентний, коли мікобактерії хворою твариною не виділяються назовні. Перебіг хвороби у великої рогатої худоби хронічний або латентний, рідше—іпідгострий і гострий, здебільшого у молодих тварин при масивному зараженні.

На фо¬ні загального захворювання спостерігаються функціональні роз¬лади окремих органів. При ураженні легенів спостерігається сухий кашель, здебільшого вранцГ'при подразненні дихальних шляхів холодним повітрям. У хворих тварин спостерігається непостійна гарячка. На початку захворювання апетит не змі-нений. Надалі при незадовільних умовах утримання і неповно-цінній годівлі хвороба прогресує. Кашель стає частішим і бо-лісним. При аускультації прослухуються сухі або вологі хрипи. Перкуторний звук в уражених ділянках змінюється. При ураженні плеври — болісність при натисканні в ділянці міжребер¬них проміжків. міру розвитку хвороби погіршується апетит, слизові обо-лонки блідніють, очі западають. Водночас з ураженням легенів збільшуються перибронхіальні і медіастинальні лімфатичні вуз¬ли, які стискують стравохід, що призводить до порушення жуйки і періодичного здуття рубця. Наприкінці захворювання дихання стає частим, з’являються значні виділення з носа; слизові синюшні; розвивається профузний понос і тварина гине.

Досить часто при туберкульозі уражаються поверхневі лімфатичні вузли (збільшені, тверді, безболісні).

У бугаїв при ураженні статевих органів розвиваються орхіти і водянка оболонок тестикулів. При ураженні матки та яєчників і мостерігаються викидні, яловість, німфоманія.

При ураженні вимені спочатку процес охоплює одну чи дві чверті вимені, а згодом — усе вим’я. Надвим’яні лімфатичні збільшуються. При бактеріологічному дослідженні молока і ураженого вимені виявляють мікобактерії туберкульозу. Гострий міліарний туберкульоз як початкова стадія хвороби спостерігається рідко. Ця форма хвороби здебільшого є наслід-ком загострення хронічного туберкульозного процесу і характеризується гарячкою, пригніченням, порушенням серцевої діяль-ності й акту дихання і нерідко закінчується ураженням центральної нервової системи.

У кіз і овець клінічна картина і перебіг хвороби такі самі, як і у великої рогатої худоби.

У коней захворювання на туберкульоз буває порівняно рідко і проходить у формі латентної інфекції без помітних функціональних розладів. При розвиненому захворюванні спостерігається субфебрильне підвищення температури непостійного типу, збільшення підщелепних, приглоткових і шийних лімфатичних вузлів. Ураження легенів відбувається з ознаками пневмонії. При ураженні кишечника спостерігаються періодично легкі кольки.

У свиней перебіг хвороби хронічний або у вигляді латентної інфекції. При клінічно вираженому захворюванні спостерігається збільшення приглоткових і шийних лімфатич¬них вузлів, артрити. При ураженні легенів — сухий рідкий ка¬шель; при ураженні кишечника — понос, що змінюється запором.

Хвора птиця малорухлива, і незважаючи на наявність апе-титу, помітно худне. Далі з’являється блідність гребеня і сере-жок. Нарешті, розвивається стійкий понос, який і зумовлює загибель птиці.

Патологоанатомічні зміни. У рогатої худоби найчастіше ура-жуються легені, бронхіальні і медіастинальні лімфатичні вузли. Уражені ділянки легенів пронизані дрібними, твердими, сірува-то-жовтуватого кольору, різної форми і величини вузликами. При розрізуванні вони хрустять внаслідок сирнистого перерод-ження і кальцифікації. У легенях можуть утворюватись і кавер¬ни, заповнені розплавленими казеозними масами. Туберкульоз¬ні вузлики можуть бути виявлені також і в інших паренхіма¬тозних органах, у кістках та кістковому мозку.

При туберкульозному ураженні кишечника, здебільшого у слизовій оболонці задньої третини порожньої і в здухвинній кишках спостерігаються сірувато-жовті вузлики та виразки.

При туберкульозному ураженні івимені хворі частки збіль-шені, тверді, сполучна тканина, що розрослася, містить багато туберкулів.

Поряд з ураженням окремих органів до процесу втягуються і регіонарні лімфатичні вузли, які спочатку збільшені, сокови¬ті, з дрібними вкрапленнями вузликів, згодом стають тверди¬ми, горбистими, містять сирнисті або гнійні фокуси, на розрізі хрустять.

На плеврі, очеревині, перикарді при туберкульозних уражен-нях у початкових стадіях спостерігаються сірувато-червоні вор-синчасті розрощення з дрібними вузликами. Пізніше вони ста¬ють твердими, злитими, при розрізуванні хрустять. Лімфатичні вузли брижі збільшені; вузлики, що є в них, містять казеозні маси.

У птиці туберкульозні вузлики частіше виявляються у печін¬ці, селезінці і кістковому мозку.

Треба сказати, що типові туберкульозні ураження у тварин і птиці на початку захворювання і при доброякісному перебігу можуть бути слабко виражені або відсутні, що не дає підстав виключити турберкульоз без ретельного патологогістологічного і бактеріологічного досліджень.

Діагноз на туберкульоз встановлюють на підставі комплексу даних клінічного і алергічного досліджень тварин, гііслязабіи- ного огляду внутрішніх органів та лабораторних (бактеріоло-гічних, біологічних, гістологічних) досліджень матеріалу від тварин.

Диференціальний діагноз. У великої рогатої худоби слід мати на увазі пошесне запалення легенів, паратуберкульоз, актиномікоз, ехінококоз та диктіокаульоз; у коней — сап та інфекційну анемію; у свиней — метастронгільоз; у птиці — лей-коз.

Лікування. Методи лікування тварин, хворих на туберку¬льоз, достатньо не розроблені, до того ж лікування хворих тва рин з економічного погляду недоцільне. У госпо/, рствах, не- благополучних щодо туберкульозу норок, рекомендується застосовувати ізоніазид— 10 мг на 1 кг маси з корм/м 2—-3 мі-сяці. Препарат запобігає поширенню туберкульозу в господар-стві (Б. Я. Хайкін, 1970).

Імунітет та імунізація. При туберкульозі імунітет інфекцій-ний (нестерильний). Триває доти, доки мікобактерії туберкульозу знаходяться в організмі.