4.Пояснити мікрофлору грунту, води, повітря.

Мікрофлора грунту. Грунт надзвичайно багатий на різні види мікроорганізмів, які здійснюють складний біохімічний процес перетворення речовин у природі. Мікрофлора грунту різноманітна. У ній можна зустріти бактерії, актиноміцети, плісені, дріжджі, найпростіші та мікроскопічні водорості. Ступінь обсіменіння грунту мікробами залежить від характеру грунту та його хімічного складу.

Найбільше мікроорганізмів міститься в верхніх шарах грунту. На глибині 2—4 м зустрічаються поодинокі бактерії, а на глибині 6 м їх не знаходять. Грунтові мікроби не тільки беруть участь у формуванні грунту, а й відіграють вирішальну роль у підвищенні його родючості. Грунт є головним резервуаром, звідки мікроби надходять у воду і повітря.

Мікрофлора води. У грунтових водах, озерах, річках, морях, океанах та інших водоймах завжди міститься значна кількість мікроорганізмів. Більшість з них потрапляє у воду з грунту і повітря з пилом. У річках, озерах і ставках переважає сапрофітна мікрофлора; у чистих водах — коки, и забруднених - паличкоподібні форми, в тому числі спороутворюючі. Залежно від ступеня забруднення водойм у них можуть міститися і певний час зберігатися патогенні мікроорганізми.

Особливо небезпечними є стоячі водойми, забруднені збудниками сибірки, анаеробних інфекцій, лептоспірозу та ін. У стічній воді довго зберігається також і вірус ящуру.

Мікрофлора повітря. З поверхні землі в повітря з часточками пилу постійно заноситься велика кількість різних видів мікроорганізмів. Найбільше забруднюється повітря закритих приміщень, особливо при недостатній вентиляції їх та недодержанні санітарних правилу. Проте повітря не є сприятливим середовищем для мікробів. Вони гинуть у повітрі під впливом прямих променів сонця, висушування, при відсутності живильних речовин тощо. Тривалий час у повітрі можуть зберігатись стійкі спороутворюючі форми.

5.Пояснити різницю інфекційних хвороб від незаразних.

Інфекційні хвороби: 1-спричинені збудниками; 2-кожна хвороба має інкубаційний період та 3-охоплює певну групу тварин ; 4- характеризується швидким поширенням. 5- проти інфекціїних хвороб є специфічне лікування та їх можна профілактувати

6.Охарактеризувати форми прояву епізоотичного процесу.

Епізоотичний процес—це безперервний ланцюг наступних, все нових і нових перезаражень і захворювань на інфекційну хворобу тварин, організм яких є екологічним середовищем того чи іншого збудника. Згадані зараження і захворювання, що чергуються, виявляються в найрізноманітніших формах, специфічних для різних етапів розвитку епізоотичного процесу, але відбуваються приблизно так: зараження тварин збудником хвороби; захворювання інфікованої тварини; виділення організмом збудника хвороби у зовнішнє середовище; проникнення збудника в організм іншої сприйнятливої тварини з наступним захворюванням її.

На кожному етапі епізоотичного процесу одночасно можуть заражатися і захворювати не тільки поодинокі тварини, але й значна кількість їх на великих територіях.

В епізоотичному процесі є три рушійні сили — джерело збудника інфекції, механізм передачі та сприйнятливі тварини. Ці елементи епізоотичного процесу створюють ланцюг, кожна ланка якого необхідна для виникнення і поширення епізоотії. Вони перебувають у взаємному зв’язку й русі та змінюються під впливом зовнішнього середовища. При відсутності навіть одного з елементів епізоотія не може ні виникати, ні поширюватися.

7.Охарактеризувати специфічне та симптоматичне лікування.

Симптоматичне лікування- лікування спрямоване на знищення симптомів захворювання.

Специфічне лікування спрямоване на нейтралізацію збудника захворювання. З специфічного це вакцини, гіперімунні сироватки, та гамма глобуліни.

8.Охарактеризувати розвиток та перебіг інфекційної хвороби.

При інфекційних хворобах, крім того, розрізняють кілька періодів, які послідовно змінюють один одний,— інкубаційний, продромальний, активного прояву хвороби та реконвалесценції (видужування). І нарешті, кожній інфекційній хворобі властиві ті або інші клінічні ознаки, перебіг, патологоморфологічні зміни тощо. Загальною властивістю всіх інфекційних хвороб є наявність інкубаційного (прихованого) періоду, тобто періоду з часу проникнення та розмноження збудника в організмі до прояву клінічних ознак хвороби. В інкубаційному періоді розрізняють дві стадії: перша — з часу проникнення до початку розмноження збудника хвороби і друга з часу розмноження до появи клінічних ознак хвороби. Інкубаційний період при різних інфекційних хворобах неоднаковий, тоді як для кожної з них він має здебільшого певну середню величину, за винятком деяких: сказ, паратуберкульоз, бруцельоз, туберкульоз та ін. Інкубаційний період непомітно переходить у продромальний, що характеризується появою неспецифічних клінічних ознак — пригнічення, зменшення апетиту, підвищення температури, тоб¬то таких ознак, які спостерігаються при більшості інфекційних хвороб. Продромальний період триває здебільшого від кількох годин до 1—2 днів і переходить у наступний, що характеризу¬ється клінічними ознаками, здебільшого специфічними для кож¬ного інфекційного захворювання. Перебіг інфекційних хвороб може відбуватися блискавично, гостро, підгостро, хронічно та безсимптомно. Крім того, розрізняють типові, атипові і абортивні форми клінічного прояву хвороби. Нерідко наявність патогенних мікробів в організмі тварини не проявляється клінічними ознаками. Такі інфекції називаються безсимптомними, скритими, дрімаючими, або латентними.