11.Охарактеризувати капсуло- та спороутворення, їх біологічне значення.

Деякі патогенні мікроби (Вас. anthracis), перебуваючи в організмі тварини, утворюють капсулу, яка захищає їх від шкідливих факторів середовища, де вони перебувають. Капсула — продукт набрякання і ослизнення оболонки бактерійної клітини, що оточує одну, дві або три мікробні клітини.

Деякі види бактерій утворюють спори округлої чи овальної форми, які містяться всередині бактерійної клітини або на одному з її кінців. Вони сильно заломлюють світло і здаються блискучими. У деяких видів мікробів товщина спор може бути більшою, ніж товщина клітини, що до деякої міри змінює форму бактерій.

Спори в бактеріях утворюються під впливом несприятливих факторів середовища, в якому міститься мікроб, у старих культурах, при невідповідності для них живильного середовища та інших факторів. Збудник сибірки утворює спори тільки при температурі 12 ^С і наявності кисню.

Залежно під розташування спор у бактерійній клітині та їх розміру розрізняють такі типи спороутворюючих бактерій: тип Clostridium спора розташована всередині клітини (центрально), а її діаметр більший за товщину бактерійної клітини (Cl. botulinus, Cl. Chauvoei та ін.), тип Plectridium — спора розташована на кінці клітини (термінально) у вигляді барабанної палички і перевищує її діаметр . Крім центрального і термінального розташування спор спостерігається також субтермінальне розташування, тобто ближче до одного з кінців клітини. Спори дуже стійкі проти дії різних несприятливих факторів і можуть десятиріччями зберігатись у грунті, воді та інших субстратах. Висока стійкість спор пояснюється характером утворення їх: цитоплазма бактерії, втрачаючи багато води, згущується, збирається в будь-якій ділянці клітини і вкривається щільною оболонкою. За сприятливих умов спори проростають.

12.Будова бактеріальної клітини.

Бактерійні клітини складаються з оболонки і цитоплазми, яка містить різні включення.

У цитоплазмі відбуваються складні процеси обміну речовин, що обумовлює її структурну та хімічну динамічність. У різних видів бактерій цитоплазма за хімічним складом неоднакова, що обумовлює різне ставлення бактерійної клітини до впливу факторів зовнішнього середовища. Залежно від виду бактерій у цитоплазмі виявляють такі включення: волютин, глікоген, краплинки жиру, кристали оксалатів, пігменти тощо.

Питання про речовину ядра бактерійних клітин остаточно не розв’язано. Більшість дослідників вважає, що речовина ядра дифузно розміщена в цитоплазмі клітини. Наявність ядра підтверджується виявленням дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК), що міститься в речовині ядра, на відміну від рибону¬клеїнової кислоти (РНК) цитоплазматичного походження. Незважаючи на різний хімічний склад цитоплазми і ядра, ці структури бактерійної клітини перебувають у тісному взаємному зв’язку.

Оболонка захищає бактерійну клітину від шкідливої дії факторів зовнішнього середовища та зумовлює відносну стійкість її форми. У деяких мікробів, наприклад у збудника епізоотичного лімфангоїту, вона двоконтурна, промінезаломлююча, прозора, добре помітна під мікроскопом без забарвлення.

Оболонка у бактерій має складну структуру: вона містить сполуки ліпідів з білком та інші складні сполуки. Оболонка не тільки виконує функцію перегородки, через яку відбувається обмін речовин із зовнішнім середовищем, і захисту клітини, але й бере активну участь у біохімічних перетвореннях, що відбуваються в ній.

Багато мікробів можуть рухатися завдяки тому, що в них є один або кілька джгутиків. Вони мають вигляд довгих (більш як ЗО мк), тоненьких (0,02—0,05 мк) ниточок. Більшість дослідників вважає, що джгутики походять з оболонки бактерій. За кількістю і розташуванням джгутиків бактерій поділяють на групи: монотрихи (Monotricha) — бактерії, що мають один джгутик на одному з своїх кінців (Aeromonas punctata) ; лофо- трихи (Lophotricha) — бактерії з пучком збудників на одному кінці (синьогнійна паличка); перитрихи (Peritricha) — бактерії, що мають джгутики на всій поверхні клітини (В. suipestifer).

13.Сибірка.

Сибірка — гостре інфекційне захворювання тварин і людини, що спричиняється мікробом Вас. Anthracis

Поширення хвороби та економічна шкода. Сибірка раніше була дуже поширена в багатьох країнах континенту і завдавала величезної економічної шкоди.

Збудник хвороби — бацила сибірки (Вас. anthracis). Нерухома спороутворююча паличка, факультативний аероб. У забарвлених мазках з крові і тканин загиблої тварини бацили сибірки розташовані одиночно чи попарно або у вигляді коротких ланцюжків, а в культурах на живильних середовищах — довгих ланцюжків.

Бацили сибірки добре забарвлюються всіма аніліновими фарбами і за Грамом; капсули забарвлюються за Романовським—Гімза. Стійкість вегетативних форм бацил сибірки щодо різних несприйнятливих факторів зовнішнього середовища та дезинфекантів незначна; спорова ж форма збудника, навпаки, дуже стійка.

Епізоотологія хвороби. На сибірку хворіють коні, велика й дрібна рогата худоба, буйволи, бізони, лосі, олені, верблюди, слони, свині та м’ясоїдні. Домашня птиця в звичайних умовах сибіркою не заражається.

Джерелом збудника інфекції при сибірці є хворі тварини, які виділяють у зовнішнє середовище з фекаліями, сечею й слиною безліч бацил сибірки й забруднюють грунт (скотні двори, пасовища) і водойми, внаслідок чого вони довгі роки можуть відігравати певну роль у механізмі передачі збудника інфекції. Основний шлях зараження тварин — аліментарний.

Патогенез. Потрапивши тим або іншим шляхом в організм тварини, бацили сибірки швидко розмножуються і проникають в кров. Розмноження бацил в уражених тканинах супроводиться нагромадженням токсичних речовин, дія яких спричинює ряд загальних функціональних і місцевих розладів.

Клінічні ознаки та перебіг хвороби. Інкубаційний період при сибірці короткий, 1—2 доби, перебіг хвороби може бути блискавичний, гострий, підгострий, хронічний і атиповий. Перебіг хвороби, як і тривалість інкубаційного періоду, залежить від вірулентності збудника і опірності організму. Залежно від місця локалізації патологічного процесу розрізняють карбункульозну і кишкову форми, а в свиней — ангінозну форму. Проте такий поділ форм прояву хвороби має відносний характер.

У коней і жуйних тварин перебіг хвороби буває здебільшого блискавичний і гострий з явищами сепсису та ураженням кишечника. У свиней — здебільшого підгострий, іноді гострий і

хронічний.

При блискавичному перебігу хвороби тварини гинуть раптово або через кілька хвилин після появи перших ознак хвороби. Хвора тварина здригається, падає на землю і в судорогах гине. З носової і ротової порожнин виділяється кров’яниста піна, а з ануса — темного кольору кров. У коней часто спостерігаються кольки.

При гострому перебігу хвороби температура тіла підвищується до 41—42°. Сильний озноб. Дихання тяжке і прискорене. Пульс прискорений до 80—100 ударів за хвилину. Тварина неспокійна, згодом пригнічена. Слизові оболонки рота і носа ціанотичні. Хвора тварина стоїть, опустивши голову, втрачає апетит, жуйка припиняється. Кишечник здутий, спостерігаються запори або поноси. У фекаліях і сечі часто є домішки крові. У дійних корів припиняється лактація. Тільні корови абортують. В агональному стані — задишка, судороги. З носової порожнини та ануса спостерігається кров’янистий витік. На 2— З добу хвороби тварина гине з явищами асфіксії.

При підгострому перебігу хвороби ознаки ті самі, що й при гострому, але вони не так чітко виражені. У великої рогатої худоби спостерігається тимчасове поліпшення стану здоров’я, температура знижується, з’являються апетит і жуйка. Через короткий проміжок часу розвивається рецидив з тяжчими ознаками хвороби. Чергування приступів і поліпшення стану здоров’я може повторюватись кілька разів, і якщо тварині не буде надано відповідної лікувальної допомоги, вона гине. Хвороба триває не більш як 8 днів. У овець і кіз, крім того, іноді з’являються набряки в ділянці вим’я, статевих органів та черева.

У жуйних тварин і коней, як виняток, бувають випадки хронічного перебігу хвороби, що характеризується прогресивним схудненням. У свиней можуть вражатися в ділянці шиї лімфатичні вузли. Хвороба триває 2—3 місяці і виявляється здебільшого при вимушеному забої та огляді туші.

При атиповій формі, що буває дуже рідко, спостерігається незначне підвищення температури тіла і тварини здебільшого видужують. При карбункульозній формі сибірки на різних ділянках тіла з’являються гарячі запальні набряки, що швидко збільшуються і скоро стають холодними і безболісними. У центрі карбункула тканини некротизуються, відпадають і на їх місці утворюється виразка з нерівними краями. У порожнині рота, на язиці, сли-зовій оболонці піднебіння і внутрішній поверхні щік, губ і прямої кишки з’являються пухирі розміром з куряче яйце. З пухирів, що лопнули, виділяється темнувата рідина. Тканини по краях виразки некротизуються. Спостерігається незначне підвищення температури тіла. Температура тіла підвищується до 40—41°. Дихання прискорюється, виникає блювота, ковтання утруднене. Лімфатичні вузли підщелепні, горла і шийні збільшені. У підщелепній і привушних ділянках — розлитий запальний набряк, що поширюється на під-грудок і черево. Шкіра на місці набряку синьо-багрового кольору. Тварини в’ялі, втрачають апетит. При сильному набряку горла може статись загибель тварини від ядухи. Іноді хвороба протікає хронічно, з ураженням кишечника або легенів, без достатньо виражених клінічних ознак.

Патологоанатомічні зміни. Труп здутий, трупного заклякання немає або воно незначне. З природних отворів виділяється піниста кров’яниста рідина. Кров дьогтеподібна. Крововиливами пронизані усі органи і тканини. М’язи темно-червоні. Лімфатичні вузли геморагічно запалені. Селезінка дуже збільшена. У черевній порожнині багато кров’янистої рідини.

Діагноз. Основним методом діагностики при підозрінні на сибірку є бактеріологічне дослідження, а коли труп розкладений,— за реакцією преципітації.

Лікування. Хворих тварин ізолюють і лікують протисибірковою сироваткою і антибіотиками (пеніцилін, біоміцин, стрептоміцин, екмоновоцилін).

Імунітет та імунізація. Тварини, які перехворіли на сибірку, набувають стійкого і тривалого імунітету. Імунітет після вакцинації продовжується у тварин до одного року.