13. Природно-правовий тип праворозуміння.

Праворозуміння — це наукова категорія, що відображає процес і результат цілеспрямованої розумової діяльності людини, і включає пізнання права, його сприйняття (оцінку) і ставлення до нього як до цілісного соціального явища.

Природно-правовий тип праворозуміння.

1)Вихідна форма буття права - суспільна свідомість, ідея, уявлення про право, важливою складовою частиною якого є природні права людини.

2)Право і закон розмежовуються, першість віддається природному праву як вираженню справедливості (моралі).

3)Закон, що створюється державою (позитивне право), розглядається як форма права, яка покликана відповідати природному праву, котрий є змістом закону.

За цією концепцією, права людини мають пріоритет перед інтересами держави, людина народжується з набором природжених прав, які не повинні відчужуватися державою. Держава, утворюване нею позитивне право (закон), мають захищати природні права людини.

Однак право не можна розглядати як винятково природне явище, котре існує незалежно від суспільства, бо право "народжується" в суспільстві і "живе" в ньому: наскільки недосконале суспільство, настільки й недосконале право.

Ознаки:

1) в межах даного типу праворозуміння розділяються право і закон;

2) природне право розуміють як існуюче незалежно від держави, суспільства і свідомості людини

3) відбувається ототожнення права і моралі (такі моральні цінності як справедливість, свобода, рівність складають ядро природного права, визначають собою правотворчу та правозастосовну діяльність);

4) природне право як явище ідеальне і абсолютне не підвладне «псуванню».

Слабою стороною природно-правового типу праворозуміння є те, що при такому підході до розуміння права (як абстрактних моральних цінностей) «зменшуються» його формально-юридичні властивості, і як наслідок втрачаються чіткі критерії законного та протизаконного (уявлення про справедливість може бути неоднакова у різних людей) тому таке праворозуміння більше пов’язане з правосвідомістю.

14. Юридичний позитивізм як тип праворозуміння.

Праворозуміння — це наукова категорія, що відображає процес і результат цілеспрямованої розумової діяльності людини, і включає пізнання права, його сприйняття (оцінку) і ставлення до нього як до цілісного соціального явища.

Юридичний позитивізм.

Вихідна форма буття права - норма права.

1. Право тлумачиться як владне творіння держави, як система норм, викладених у законах та інших нормативних актах, що виражають державну волю ("позитивне право") і відірвані від реальних суспільних відносин.

2. Закон і право ототожнюються; вважається, що владна примусовість є визначальною ознакою такого права; зв'язок між правом і мораллю заперечується. Утверджується, що держава творить справедливі норми права (навіть якщо в них закріплене свавілля), тому оцінювання їх (справедливі чи несправедливі) виключається.

3. Права людини розглядаються як дарування держави, тобто людина ставиться у пряму залежність від держави та її органів.

Ця концепція є антиподом до принципу верховенства права.

Ознаки юридичного позитивізму (нормативізму), що визначають переваги цієї концепції права:

• визначають прямий зв’язок права з державою, оскільки держава встановлює та забезпечує норми права;

• дієвість права пов’язана з його нормативною природою (система правил поведінки загального характеру);

• дієвість права пов’язана з формальною визначеністю норм права (вираженням їх змісту в джерелах права);

• ефективність регулятивного впливу визначається можливістю чіткого встановлення меж дозволеної та забороненої поведінки;

• є обов’язковими до виконання адресатами;

• таке розуміння права дає змогу визначити загальні стандарти поведінки для однойменних учасників суспільних відносин

Ознаки юридичного позитивізму, що визначають недоліки цієї концепції права:

• Перебільшення ролі держави в нормотворенні;

• Поза межами права залишаються норми, створені іншими суб’єктами;

• Недооцінювання зв’язку права з економічною, політичною, іншими соціальними явищами;

• Часто абсолютизується юридична форма, недооцінюється зміст, а тому не розмежовуються поняття права та закону;

• Не охоплює діяльнісні (прагматичні) аспекти (не охоплює чинне, «живе» право).