3. Поняття, значення та складові методології:

Методологія ТДП— це система принципів, підходів і методів наукового дослідження, вивчення загальних і специфічних закономірностей виникнен­ня, розвитку і функціонування державно-правових явищ і процесів.

Структура методології вклю­чає в себе такі складові елементи, як філософські підходи, методо­логічні принципи, логічні прийоми, методи.

Складові:

1. Філософські підходи. Всі об'єктивні явища навколишньої дійсності, в тому числі держава і право, можуть бути пізнані, досліджені, проаналізовані. У філософії розрізняють два підходи у пізнанні об'єктивної дійсності:

• Емпіричний підхід - базується на безпосередньому вивченні об'єкта, спирається на дані спостереження і експерименту.

• Раціональний підхід - передбачає вивчення вже не самого об'єкта, а абстрактних уявлень про нього, його закономірностей і взаємозв'язків з реальністю. Вивчення держави і права так само спирається на спостереження, узагальнення і виявлення закономірностей їх виникнення, розвитку і функціонування.

2. Методологічні принципи - являють собою вихідні оціночні установки. З метою отримання об'єктивних знань, повноцінної наукової інформації необхідно використовувати цілий ряд наукових принципів. Серед них слід виділити принцип всебічності дослідження держави і права, принцип історизму, принцип комплексності.

• Основне значення принципу всебічності полягає в тому, що державно-правові явища повинні досліджуватись в їхніх взаємозв'язках і взаємодії з іншими суспільними явищами і процесами, наприклад політикою, економікою, культурою та ін.

• Принцип історизму в дослідженнях держави і права означає розгляд державно-правових явищ не лише з огляду на їх нинішній стан, а й з позицій минулого і передбачення їх майбутнього.

• Принцип комплексності полягає в тому, щоб досліджувати їх не лише з юридичної точки зору, але й враховуючи здобутки інших суспільних наук — філософії, соціології, політології, економічної теорії.

3. Логічні прийоми - являють собою певні операції, засновані на законах логіки, які застосовуються для всебічного теоретичного пізнання державно-правових явищ,.

Серед основних прийомів логічного мислення є:

• Аналіз і синтез являють собою процеси уявного або фактичного розкладу цілого на складові і відновлення цілого з його складових.

• Індукція —узагальнення від окрем­го до загального.

• Дедукція — перехід від загального до одиничного, часткового.

• Узагальнення— уявний перехід від одних, окремих ду­мок, до інших, загальніших. Процес узагальнення пов'язаний з процесами абстрагування, аналізу, синтезу і порівняння.

• Класифікація — розбиття множини об'єктів на певні підкласи на основі певних ознак.

4.Метод - комплексом засобів і способів пізнання закономірностей виникнення, структурування та функціонування права і держави. Методи теорії держави і права можна поділити на загальнонаукові, часткові, спеціальні, спеціально-юридичні.

4. Державна та політична влада: співвідношення.

Є дві точки зору з цього питання:

• «політична влада» і «державна влада» — поняття тотожні, оскільки політична влада походить від держави і здійснюється за її прямої або опосередкованої участі;

• «політична влада» і «державна влада» — поняття не тотожні, однак усяка державна влада є політичною.

Державна влада — головний, типовий засіб здійснення політичної влади. Відмінності політичної та державної влади важко виділити, проте вони є.

1.Всяка державна влада має політичний характер, але не всяка політична влада є державною.

2.Державна влада виконує роль арбітра у відносинах між різними соціальними верствами суспільства, пом'якшує їх протиборство, виконує «спільні справи». Держава — центральний інститут політичної влади.

• Політична діяльність не вичерпується державною діяльністю. Вона здійснюється в рамках різних політичних партій, профспілок, міжнародних організацій. За допомогою політичної влади реалізуються життєво важливі інтереси значних і впливових груп суспільства (класів, націй, етнічних спільнот та ін.).

3.Політична і державна влада мають різні механізми здійснення. Державна влада характеризується наявністю апарату управління і апарату примусу. Вона має владний примусовий вплив на поведінку людей та їх організацій, забезпечених державно-правовими методами.

• Політична влада класу та іншої соціальної спільноти здійснюється через: а) їх організації; б) політичні виступи. Якщо влада класу реалізується за допомогою державного апарату зі спиранням на апарат примусу, можна говорити про державну владу. Державна влада не може протиставлятися політичній владі, оскільки політичну владу в суспільстві не можна уявити без держави.

Держава є основним універсальним акумулятором політичної влади, тому що має можливість:

• а) надавати інтересу (волі) влади загальнообов'язкового характеру;

• б) використовувати спеціальні органи (апарат) для його (її) здійснення;

• в) вдаватися в разі потреби до примусу.

Зазвичай державна влада є основним напрямком здійснення політичної влади класу (соціальної верстви, соціальної групи) у державних формах за допомогою властивих лише їй засобів і методів.

Політична влада — публічні, вольові (керівництва — підкорення) відносини, що утворюються між суб'єктами політичної системи суспільства (у тому числі державою) на основі політичних і правових норм.

Державна влада — публічно-політичні, вольові (керівництва — підкорення) відносини, що утворюються між державним апаратом і суб'єктами політичної системи суспільства на підґрунті правових норм, зі спиранням, у разі потреби, на державний примус. Державна влада відносно самостійна і складає основу функціонування державного апарату.

Отже політична влада ширша за змістом, ніж державна влада.