Розділ 2.2. Становлення худжника. «Суворий стиль» 1960 – 1970-ті роки

Поступово, у своїй творчості В. Власов все більше схиляється до «суворого стилю», який привертав увагу багатьох художників у 1960-ті роки. Він створює цілу серію жанрових полотен, присвяених життю «героїв того часу», зображаючи військовослужбовців, колгоспників, риболовів та інших радянських трударів в процесі праці.

Етаповою роботою цього періоду стає полотно «Підводники», датоване 1959-1960 рр. На відміну від попередніх робіт художника, ця картина відрізняється стрімкою ритмічністю і насиченістю локальних плям кольору.

В «Підводниках» демонструється повсякденна служба моряків: вдягнені в звичайну матроську форму, струнокою шеренгою вони марширують під палючим сонцем по пірсу. На почервонілому обличчі єфрейтора, який веде колону, виблискують краплі поту, його погляд зосередженно направлений вперед. Композиційно персонажі картини розміщенні стікою вертикаллю, в той час як загальний фон побудований на горизонталях. В зображенні пейзажу художник використовує певну прямолінійність форм: рівні контури військового корабля, що випливає з піднятим червоним прапором, яскраво-жовта будівля на дальному плані, що є колористичним акцентом твору і ледь помітний білий маяк, що стоїть далеко на горизонті. Більшу частину полотна займає небо, прописане у кольорах спектру синього. Над масивними хмарами стрімко рухаються літаки, залишаючи в небі відбитки своїх віражів. Таким чином художник ілюструє ту захищенність в небесних і морских просторах, яку прагнули відчути громадяни, які не так давно переживали жахи війни.

Непервершено передана спражня атмосфера життя флоту: відчувається вологе морське повітря, пекуче сонце літнього дня, стрімкі пориви вітру і звуки від ритмічного такту крокоючих моряків. Це звичайна побутова сцена служби флоту, але все в даній роботі викликає захват: і мужність образів, і місце дії. Стриманість форм, використання декількох яскравих насичених кольорів- все це створює особливу виразність цієї роботи.

Подібною за настроєм є картина «Прикордонники»1965 року, яку А. Н. Шис- тер називає великою творчою удачею Васова. Ця робота експонувалась на все- світній художній виставці «На варті миру» в 1966 році. В ній схожий сюжет до «Підводників»,де зображається щаденні справи офіцерів, які несуть службу на кордонах. Художник акцентує увагу на постаттях військових, зводячи наявність деталей до мінімуму. В цій роботі використаний прийом подвійного ракурсу: високого і низького, що створює відчуття безмежності рубежів Радянської держави і надає пейзажу панорамності [шистер, с. 8]. Внутрішня зібраність і врівноваженість прикордонників, що відчувається в їх неквапливій, твердій ході, пильність погляду, створюють безсумнівне враження їх спроможності вберегти державу від будь-яких загроз.

До цієї серії відниситься робота «Дари моря», що ілюструє трудовий процес риболовів. Двоє чоловіків тримають в руках сітку заповнену рибою, інший, склавши руки в боки, задоволено дивиться на улов. Вони виконують свою роботу з тією ж гідністю, з якою військові на полотнах Власова несуть свою службу. Верхній кутовий ракурс направляє увагу глядача на велику кількість зловленої риби, що в є бузсумнівною удачею для людей, які щодня виходять в море шукати нову здобич. Сьогодні вони плідно попрацювали і завтра буде новий день пошуків і випробувань.

Однією з найцікавіших робіт цього періоду є полотно «Сіяч» 1967 року, що неодноразову експонувалась за кордном ( Генуя, 1977 р.; Балтімор, 1978 р.). На відміну від попередніх картин на трудову тематику, ця робота найбільш експресивна. Художник тривалий час виношував задум твору. Спочатку було створено два варіанти, які не задовольняли художника, і лише в третьому, який був завершений в 1967 році, йому вдалось досягти влучного узагальнення [шистер, с. 8].

На полотні зображений чоловік, що засіває поле. Він вдягнений в звичайну білу сорочку з довгим рукавом і довгі штани, через плече перекинута корзина з сіянням, яку він притримує лівою рукою. Велична постать робітника зображена в момент найвищої напруги: широким жестом він замахується, щоб кинути чергову жменю золотавого зерна. Босими ногами чоловік піднімається по голій землі – в цьому однозначно розкривається нерозривна єдність людини і природи.

Художник використовує футуристичні принципи виразності: швидкість, рух і енергічність, які досягаються шляхом певної роздробленості геометризованих форм. Загальний план природнього пейзажу поділений на фрагменти, які накладаються за так званим принципом симультанності. Кольорава схема композиції побудована на контрастах теплих і холодних, темних і світлих кольорів спектру зеленого і охри.

Дивлячись на цю роботу, неможливо не згадати «Сіяча» Жана Франсуа Мілле 1850 року, де селянин такими ж впевненими рухами засіває поле. Він наповнює образ звичайного трударя героїзмом, від якого безпосередньо залежить життя людей, але все одно це образ стомленої людини – схиливши голову, селянин рухається вперед, виконуючи свою щоденну тяжку працю. На відміну від сіяча Власова, який гордо ступає по рідній землі, сповнений мужності і ентузіазму. Рішучій погляд направлений вдалечінь на безмежні простори, які він безперечно подужає. Нижній ракурс підсилює монументальність постаті і потужний замахруки на рівні сонця, наділяє сіяча силою деміурга, який створює новий світ, засіючи його. Це є співзвучним з ідеєю соціалізму, де світ створюється руками робочих.

За схожими принципами виразності написана картина «На майдані» 1970 – 1973 рр., де зоражена сцена завзятої промови оратора, що тримає клапость червоної тканини. Навколо нього зібрались жителі села. На задньому плані церква з якої падає купол – символ руйнації дореволюційного режиму. Художник вводить принцип сферичної перспективи, винайдений Петровим-Водкіним²⁰, де різке зміщення ближнього і дальнього планів створють «ефект присутності» глядача всередині. Побудова зображення по похилих осях надає відчуття обертання земної поверхні.

На одному ряду з цією роботою стоїть картина «За нашу Перемогу»., представлена на Виставці творів українських художників у Москві 1972 р., де на фоні зруйнованого Рейхстагу, що є символом падіння фашистського режиму, радянські солдати високо піднімають келихи в честь довгоочікуваної пермоги.

Безперечно цікавим є ідейний зміст роботи цього періоду «Сталінград», яка експонувалась на Республіканській худжній виставці 1972 року в Києві. Робота присвячена обороні міста під час Другої світової війни. На передньому плані в центрі композиції зображені німецькі солдати, які розміщені буквально купою, впереміш з поламаною технікою і загиблими побратимами : пригнічені, втомлені і скалічені, за ними тягнеться лінія надгробних хрестів. Художник зображає їх зі співчуттям, як людей, які теж стали жертвами цієї кривавої війни. Далеко на горизонті в бою стикаються дві войовничі шеренги, схрестивши прапори на фоні скелетів зруйнованих будіель. На темному небі два сонця – біле і чорне, яке намагається його затулити. Зображені солдати не приймають участі в запеклій бійні – для них вінйа скінчилась. Їх образ є втіленням безглуздості жрстокої бійні, що от-от розпочнеться на задьому фоні. Зображення на картині абсолютно декоративне, але тим не менш не втрачає драматичної виразності.

В 1974 році Власов пише роботу «За Батьківщину». Село. Тихий травневий вечір. Між білими мазанками з солом’яними стріхами, височіє пам’тник Невідомому солдату – в сутінках видно лише його окремі частини і силует. Затемненій пам’ятник і суцільна нерухомість вулиць передають відчуття самотності. Вулиця з жиливми будинками скоро закінчується, а далі простір поля і річка, що змією повзе вдаль – це метафоричне бачення корткого життєвого шляху людини. Життя закінчується, а попереду містичні далі.

В цих робтах , сповнених болю і трагізму, художник виражає власне ставлення до абсурдності війни, яку бачив на власні очі, будучи підлітком, під час блокади рідного міста. Його картинам не властивий звичний пафос соцреалістичних полотен на воєнну тематику. В них маніфестом демонструєть- ся високий гуманізм, властивий Володимиру Власову.

Займаючись живописом у «суворому стилі», в якому була закладена іде- ологічна спрямованість, Власов пише жанрові сюжети, пейзажі, портрети у постімпресіонічному стилі.

Такого роду стилізація характерна для жанрової картини «Вітер» 1966 року. Дія розгортється на фоні літнього пейзажу. На веранді приморського будиноку спиною до глядача стоїть маленький хлопчик. Скоріше за все, це син художника, якому на той час виповнилось два роки. Задерши голову, він дивиться на надуті вітром білі простидлся, що нагадуютья паруса. Схожий пейзаж є на графічній роботі 1964р., яка могла слугувати ескізом докартини «Вітер». Сонце осяює голівку і плечі дитини, так, наче перед ним відкрилось щось надзвичайне. Це світлий момент пізнання світу маленькою людиною. Активний помаранчевий і темні відтінки нижнього плану контрастують зі світлою блакаттю неба, чистим білим кольором хмар і тканин, зеленню природи. Власов використовує властиві його полотнам яскраві насичені кольори, які наповнюють композицію життєстверджуючим настроєм. Художник вдається до декоративної стилізації предметного світу, узагальнено передаючи матеріальність світу.

Поступово художник все більше схиляючись до узагальнення форм, зводячи живописну мову виразності до плакатної. Абсолютно графічною є робота «На рейді» 1972 р.

Вище описані роботи є найяскравішими прикладами важливого етапу творчості В.Г.Власова, в яких втілились творчі пошуки і знахідки двадцятирічного шляху на теренах мистецтва. Композиції творів, незважаючи на відмінність таматики і образних рішень, об’єднані філософським підтекстом. Значна вага ідейного змісту втілються на других планах творів, образи якого символізують руйнацію зла і насилля.