Розділ 2.1. Навчальні роки. Ранній період творчості 1945- 1956 рр.

Володимир Грогорович Власов присвятив живопису майже все життя. З раннього дитинства він проявляв схильність до малювання, але всерйоз починає займатись живописом після війни, коли поступає в Одеське художнє училище ім. Грекова. Під керівництвом М. Павлюка¹⁶, Л. Мучника¹⁷, П. Кононовського молодий художник засвоює основи малюнку і композиції. Значний вплив на розвиток художніх смаків Власова мав один з викладачів училища М. А. Шелюто, який на прикладі власної творчості прививав своїм учням особливе відчуття природи, проникнуте глибоким ліризмом.

В 1947 році Володимир Григорович з відзнакою закінчує Одеське училище, і продовжує навчання в Московському державному художньому інституті ім. Сурікова. Його педагогом став А. П. Мочальський¹⁸, талановитий рисувальник і педагог. « Противник шаблону у композиції, Мочальський зумів виховати у молодого художника наполегливість в шуканнях оригінальних рішень, допоміг йому відійти від настирливих приватностей, оволодіти у малюнку та живопису великою формою, постійно добиватись простоти і, разом з тим, найбільшої виразності образів» - характеризує цей період навчання А. Галкер [1963, c. 3]. В інституті Власов працює над жанровими полотнами (« Мрійники», «Підпис під стокгольмською відозвою» та ін.), створює велику кількість пейзажних етюдів, в яких добре проявляються, засвоєні від Мочальського, принципи широкого, узагальненого сприйняття природи. Надалі молодий художник у своїх роботах остаnочно відмовляється від надмірної деталізації, приділяючи увагу лише головним акцентам. У 1953 році він закінчує інститут і вже з цього часу стає постійним учасником республіканських і всесоюзних виставок. А. Н. Шистер ¹⁹ зазначає, що вже перші роботи – «Південь», «Бабине літо» і «Туман на морі», якими він дебютував, принесли заслужений успіх. Вони приваблювали глядача своєю безпосередністю і свіжістю сприйняття, художньою довершеністю і життєвою правдивістю [шистер, с. 5]. Вже в своїх перших самостійних полотнах він демонструє поглиблене розуміння натури, виточене в процесі навчання.

За словами Л. Бальзака, підсумком раннього періоду творчості стала робота «Самотня гармонь» 1956 року, образи якої були навіяні мотивами широковідомої пісні Б. Маркоусова на слова М. Ісаковського. Етюдний матеріал до неї збирався у Підмосков’ї під час перебування художника влітку 1955 року на академічній базі під Вишнім Волочком.

На фоні сільського пейзажу зображена молода жінка, що задумливо спирається на опорний стовп веранди. Прямостояча постать дівчини, поручень і тонка береза на фона підкреслюють вертикаль композиції. Позаду видніються рублені будиночки з високими двосхилими дахами і різьбленими ганками. Все в цій роботі пронизане ліричною мелодією пісні: і романтична постать дівчини і тиха сільська ніч. Хоча сама робота не є ілюстративною, це, скоріше, роздуми про мрійливу юність. Художник робить ставку на інтимне начало, відмовившись від зображення постаті гармоніста, яка є на почтакових ескізах. Він концентрує увагу на емоційності образу, розкриваючи душевний стан і настрій, співзвучний з навколишньою природою [1981, с. 6].

Робота «До трудового життя» 1958 року, в певній мірі, стала перехідною ланкою до нового творчого етапу Власова. В ній вже проглядаються інтенції до зображення романтизованого героїзму, який стане характерним для радянського мистецтва 1960-х років.

На передньому плані, в лівій частині композиції крупним планом зображені чоловік і жінка. Вони сидять на відкритій платформі потяга, де поруч їдуть інші пасажири. Попереду мчить поїзд, переповнений людьми, з труби якого йде густий білий дим. Жінка схилила голову на плече свого супутника, притримуючи лівою рукою валізу. На її голові зав’язана біла хустка, з-під якої вибивається темне волосяя. Погляд жінки направлений кудись вдалечінь, губи застигли в ледь помітній посмішці. У виразі її обличчя читаться світла надія на майбутнє. Чоловік у будьоновці також дивиться перед собою вдаль, але його настрій інший. Його твередий погляд сповнений рішучості, що підкреслюється гострими рисами обличчя. Убогий рюкзак і пошарпаний чемодан – весь їхній скарб, але їх багатство в іншом: в їх молодості і мріях. В образі цих людей переданий стан цілого покоління радянського народу, які загартовані революцією, готові присвятити життя на користь Батьківщини.