18. Собівартість як економічна категорія.

Собівартість продукції – це грошова форма витрат на підготовку її виробництва, виготовлення і збут.

Собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а, значить і рівень техніки, технології та організації виробництва. При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. У собівартість продукції включаються витрати на:

-підготовка і освоєння нової продукції;

-виробництво, включаючи витрати на сировину, матріали, енергію, амортизацію основних фондів, оплату праці персоналу;

-обслуговування виробничого процесу і управління ним;

-збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати тощо).

-розвідку, використання і охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину тощо);

-набір і підготовка кадрів;

-поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технологій, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

19. Класифінація витрат виробництва.

Витрати виробництва – це витрати підприємства, пов’язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносяться вони на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Витрати виробництва складається за такими економічними елементами:

-матеріальні витрати (містять витрати на сировину, напівфабрикати, виробничі послуги, допоміжні матеріали, паливо і енергію, пошук природної сировини тощо).

-заробітна плата (всі форми оплати штатного і позаштатного персоналу).

-відрахування на соціальні потреби (відрахування на соціальне страхування, пенсійний фонд, фонд сприяння зайнятості тощо).

-амортизація основних фондів.

-інші витрати (оплата послуг зв’язку, обчислювальних центрів, охорони, страхування, винагорода за винаходи тощо).

Порядок розробки витрат виробництва може бути різним залежно від стадії планування, стану інформаційної бази та розміру підприємства. Витрати виробництва обчислюється по кожному елементу на підставі планових обсягів продукції, норм і цін. Причому на малих підприємствах таке обчислення є відразу узагальнюючим. На середніх та великих – витрати виробництва складають, підсумовуючи кошториси місць витрат (цехів, служб тощо).

20. Калькуляція собівартості.

Калькуляція-це обчислення собівартості одиниці продукції, робіт, послуг за статтями витрат.

Статті-це витрати, які різняться між собою функціональною роллю у виробничому процесі і місцем виникнення.

На підприємствах, як правило , складають планові та фактичні калькуляції. Основою для складання планових калькуляцій є технічно обґрунтовані норми витрат матеріалів і трудових ресурсів, стандарти і технічні умови, встановлені для даного виду продукції.

Фактичні калькуляції складаються за даними бухгалтерського обліку, за фактичним рівнем витрат на виробництві.

Незалежно від особливості виробництва і продукції калькулювання передбачає вирішення таких методичних завдань:

Об’єкт калькулювання-це продукція, роботи,послуги підприємства.Оскільки номенклатура випуску продукції на підприємстві може бути дуже широкою, то калькуляції можуть складатися на певні групи виробів або типові вироби. Зазвичай на важливі види продукції складаються окремі калькуляції (наприклад, корабель, літак, машину, прес тощо).

Головний об’єкт калькулювання- готові вироби, які проставляються за межі підприємства. Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.

Калькуляційна одиниця-це одиниця кількісного виміру продукції. Калькуляційна одиниця повинна відповідати одиницям виміру, прийнятим у планах виробництва, а також у стандартах і технічних умовах на відповідний вид продукції. Наприклад, об’єкт калькулювання- автомобілі, калькуляційна одиниця- один автомобіль, відповідно нафти- одна тонна, газ- 1 000 м³, електроенергії - 1 000 кВт/год. І т. д.